Історії, які ви нам розповіли

головна / Історії, які ви нам розповіли / Лисичанськ

Історії, які ви нам розповіли
Заклад освіти

Пережила напад росії у 2014 році, але згоріла у 2022-му. Історія будівлі Лисичанського гірничо-індустріального коледжу

зруйновано: червень 2022 / Луганська область , Сєвєродонецький район , Лисичанськ / просп. Перемоги , 84

Окупанти знищили Лисичанський гірничо-індустріальний фаховий коледж – один із найдавніших закладів освіти України. Під час обстрілів у червні 2022 року будівля запалала. Згоріло все…

Вогонь безжально нищив те, що будувалося й вдосконалювалося роками. А мешканці міста, які виїхали за сотні й тисячі кілометрів, побачили жахливі кадри руйнувань в інтернеті. 

Знищена пам’ятка архітектури місцевого значення

Будівля гірничо-індустріального коледжу була пам’яткою архітектури місцевого значення. Вона “бачила” всі свята, які проходили на центральній площі та пережила напад росії у 2014 році. У 2022 окупанти знов повернулися “звільняти міста”. 

“Згоріли прилади і обладнання, меблі, бібліотека, де було більш ніж 75 тисяч екземплярів літератури, історичний музей зі 100-літніми раритетами, єдиний на сході України геологічний музей з більш ніж 3,5 тисячами зразків корисних копалин і порід. Також знищені методичні напрацювання викладачів, майбутні плани і проєкти. Згоріло все!”, – розповіла проєкту “Свій дім” Лариса Кадацька, заступниця директора коледжу з навчальної роботи.

Від штейгерської школи до коледжу

Заклад освіти засновано у 1872 році, як Лисичанську штейгерську школу і вже за рік почали навчати фахівців гірничої справи – штейгерів й техніків. Саме тут впроваджували нові методики підготовки спеціалістів, які довели свою ефективність. Випускники закладу були найкращими у своїй справі й цінувались не тільки в Донбасі, але і в інших вугільних районах держави.

На початку XX ст. штейгерська школа стала гірничим училищем. А пізніше, у 1921 році – технікумом. Після Другої світової війни закладу виділили кошти на будівництво нового навчального комплексу (1944-1953 роки). Так і з’явилося компактне студмістечко з навчальними корпусами і майстернями. У 2022 році спаленій будівлі було б 70 років та 150 років існування закладу освіти (від школи до коледжу).

Знищена і рукотворна перлина коледжу – геологічний музей

Рукотворною перлиною коледжу був геологічний музей імені Миколи Кірієнка, який був його засновником й почав збирати колекцію у далекому 1948 році. Роками його справу продовжували покоління студентів, а російські окупанти все знищили. 

Ірина Марченко, яка більш ніж 10 років завідувала музеєм, розповіла журналісту проєкту “Свій дім”, що головна його складова – колекція кам’яного матеріалу. Але тут було й багато інших цікавих речей.

“Це представницька колекція керну осадових порід в кернових  ящиках, великі глиби корисних копалин, коштовні настільні статуетки  з антрациту – подарунки в’єтнамських студентів. Кістякові залишки різних тварин, в тому числі і бивень мамонта вагою 10 кг. Була 3D панорама геологічних процесів, моделі структур земної кори, електрична карта корисних копалин, картина із зображенням Менделєєва під час його приїзду в Лисичанськ, в окремих тайниках зберігалися зразки золота і багато ще чого”, – розповіла викладач геологічних дисциплін, завідувачка музею.

Ірина, за плечима якої 25 років викладацької діяльності, з болем сприйняла звістку про обстріл закладу освіти:

 “У 1953 році будівництво нового корпусу в центрі Лисичанська було завершено. До речі, будували його полонені німці. А рашисти потім – зруйнували. Така гірка іронія”.

“Знищено головну споруду навчального корпусу, але коледж живий. 23 лютого 2022 року ми ще працювали у звичайному режимі. Передчуття, що трапиться таке лихо, не було. Спочатку й не думали, що матимемо такий масштаб біди і горя”, – каже Лариса Кадацька.

На платформі “Свій дім” можна поділитися власними спогадами про зруйновану оселю або заклад, в якому працювали. Для цього є зручна анкета: https://bit.ly/sviydim.

Юлія Ступка / 24.07.2023

поділитись у соцмережах

Рекомендуємо прочитати

Приватний будинок

Дім розбитий, а десь у дворі залишився лист паперу з написом “ми повернемося”. Історія подружжя Руденків

Олександр Руденко родом із Запорізької області. Зараз ця територія окупована, як і місто Соледар, де він прожив майже 30 років. На Донеччину переїхав після весілля. Це батьківщина його дружини Валентини....

читати історію

Приватний будинок

Новий дім для шістьох дітей, 12 собак та котів. Історія родини Павлових, які евакуювалися, щоб не потрапити в окупацію

За шість років до початку великої війни багатодітна родина психологині Юлії Павлової переїхала з Запоріжжя в село Українка. Там запустили проєкт, за яким будували житло для прийомних родин і дитячих...

читати історію

Рекомендуємо прочитати

Приватний будинок

Дім розбитий, а десь у дворі залишився лист паперу з написом “ми повернемося”. Історія подружжя Руденків

Приватний будинок

Новий дім для шістьох дітей, 12 собак та котів. Історія родини Павлових, які евакуювалися, щоб не потрапити в окупацію

Приватний будинок

“Наше село було в окупації майже 8 місяців. Після звільнення ми прожили спокійно лише три дні”. Історія Михайла Гречаного

Об'єкт культури

Олексій Скоркін залишив банківську сферу й відкрив музей борщу та сала. Окупанти знищили унікальну хатинку на Сумщині

Багатоквартирний будинок

“Квартира згоріла 2 роки тому через російські обстріли. Живемо без комунікацій та не знаємо, що буде з нашим будинком”. Історія Світлани Орєхової

Що треба фіксувати першочергово — зруйновану інфраструктуру чи житло? Читайте в кейс-стаді “Святогірськ 2:0”

Приватний будинок

Живемо на Тернопільщині та мріємо купити дім, який орендуємо. Історія Ольги Дудченко

Приватний будинок

“Плачу, коли згадую дім. А чоловік не дозволяє викидати стару футболку. Каже, що буде її в Бахмуті носити”. Історія Тетяни Буковцової