“Попадали на підлогу, а доньку сховали в дивані, щоб врятувати від уламків”. Історія Ольги Ігнатенко

У 2015 році залишили житло у Красногорівці, а у 2022 – під обстрілами виїжджали з Вугледару. Російські окупанти “звільнили” родину Ольги Ігнатенко двічі й знову змусили шукати прихистку. Цього разу далеко від Донеччини – у Кіровоградській області.

“У Красногорівці я працювала в лікарні. Ми з чоловіком трималися за роботу, бо знали, що без неї не виживемо. Мама няньчила доньку, їй тоді було 4 роки”, – розповіла журналісту платформи “Свій дім” пані Ольга .

Квартиру придбали 25 років тому. Дуже любили свою оселю і місто. За рік до першого нападу рф затіяли ремонт. 

Від обстрілів посипалися люстри

“Купили двоярусне ліжко, шведську стінку, поклали ламінат, придбали піаніно, яке так і залишилось стояти побитим. На той час, витратили на все десь 60 тисяч. У 2014 у квартирі вже не було газу, тому переїхали до дідуся у приватний сектор”, – розповідає пані Ольга.

15 січня 2015 року бойовики вдарили по місту з важкої вогнеметної системи залпового вогню “Буратіно”.

“Тоді у нас посипалися люстри. У цей момент ми якраз їли та заховалися під кухонним столом”, – пригадує жінка.

“Ми дивом врятувалися і після цього остаточно виїхали”

Після цього прильоту родина тимчасово виїхала у Вугледар, але дуже сумували за домом, тому вирішили повернутися. Приїхали у Красногорівку 1 червня 2015 року, а через два дні російські терористи, нехтуючи Мінськими домовленностями, почали масований наступ на позиції українських військових.

“Начебто тихо, начебто все налагоджується. Ще повели доньку на дитяче свято, а 3 червня почався масований наступ. У третю школу було 15 влучань, один снаряд потрапив у кут дому, де ми знаходилися. Всі вікна вилетіли, а другий уламок залетів до сусідської сауни і через них – до нас у хату. Ми дивом врятувалися і після цього остаточно виїхали”, – розповіла Ольга.

Для нового життя обрали мальовниче місто Вугледар. Там чоловік Ольги працював на шахті, а вона ще п’ять років їздила на роботу у Красногорівку – дорога займала хвилин сорок. Згодом влаштувалася в інклюзивно-ресурсний центр Вугледарської міської ради.

“Вугледар був гарним містечком. Там були спортшкола, школа мистецтв, куди ходили мої діти. Було десь 4 хореографічні гуртки, три повністю відремонтовані школи. 14 грудня 2022 року в нашому домі була пожежа, горіли квартири над нами. У нас вигоріли туалет, ванна, прихожа. Так сказали ті, хто там залишився”, – розповідає жінка.

Родина виїхала з Вугледара у квітні минулого року. Їх вивозили прямо з бомбосховища. З собою забрали улюбленого котика й речі, які змогли вмістити у машину. 

“Життя наше залишилося вдома та настало існування”

“Останній раз ми ночували у нашій квартирі 8 березня, а потім місяць жили у сховищі. Зараз винаймаємо будиночок, не працюємо. Життя наше залишилося вдома та настало існування”, – каже Ольга.

Зв’язку з Вугледаром давно немає. Єдина надія на капеланів, які їздять туди й по дорозі знімають відео. Кожен мешканець уважно вдивляється в ці кадри, щоб побачити свої хатинки або те, що від них залишилось після нападу армії рф. 

“Під вікном своєї квартири я садила тюльпани. Я як подумаю, що вони всі засипані цим камінням…Але все одно будуть розквітати, а людей там вже нема”, – з сумом говорить Ольга. 

Читайте ще: З дому не вдалося нічого вивезти. Все згоріло. Історія Олени Неліпи