Історії, які ви нам розповіли

головна / Історії, які ви нам розповіли

Історії, які ви нам розповіли
Заклад освіти

Армія рф зруйнувала навчальний корпус, майстерні та гуртожиток. Історія Куп’янського автотранспортного коледжу

зруйновано: січень 2023 /

Куп’янський автотранспортний фаховий коледж — один з найстаріших закладів України. Він поповнив сумну статистику зруйнованих російськими окупантами об’єктів. Навчальний корпус не підлягає відновленню, а майстерні й гуртожиток сильно пошкоджені.

В останні роки у коледжі з’явилися нові спеціалізовані кабінети з необхідним обладнанням. Заклад ставав сучаснішим. У тому числі й завдяки випускникам минулих років, які не забували свій другий дім.

Тимчасова окупація та руйнування

А у 2022 році Куп’янськ опинився під окупацією. Коледж працював до тих пір, поки росіяни не прийшли туди зі своїми вимогами. Тоді завідувачка відділення коледжу Вікторія Щербакова вирішила їхати з міста, щоб не наражати на небезпеку власну родину: 

“Було зрозуміло, що заклад не може існувати за такими обставинами. Міністерство освіти і науки України тимчасово перемістило наш коледж на базу Харківського автодорожнього коледжу. А мене призначили виконуючою обов’язки директорки”.

Потужний вибух знищив навчальний корпус

Про руйнування коледжу пані Вікторія дізнавалася від колег, які залишилися у Куп’янську. Майже щодня вони приходили до коледжу, щоб закрити побиті вікна. Від постійних обстрілів вони вилітали знову і знову. А у січні 2023 року пролунав потужний вибух, який знищив навчальний корпус. Були зруйновані майстерні та гуртожиток для студентів.

“18 січня 2023 року десь о 14-00 задзвонив телефон. У слухавці плакав колега, бо шкода було наш коледж. Слава Богу, люди не загинули, але немає слів, щоб передати весь рівень ненависті до окупантів”, — каже пані Вікторія.

У вересні 2022 року українські військові звільнили Куп’янськ від окупантів. Працівники закладу чекали, що ось-ось повернуться додому і все буде, як раніше. Але будівля зазнала значних руйнувань. 

“У жовтні 2022 року я вперше приїхала до коледжу. Зайшла до рідних стін, пройшла по кабінетах та коридорах. Те, що побачила, мене шокувало. Коледж пограбували. Коли рашисти тікали з міста, то вивезли майже всю техніку. Те, що лишили – розкурочили та зламали”, — пригадує пані Вікторія. 

Перше знайомство зі студентами було на березі річки Оскіл. Спогади викладачів

З цим закладом у Вікторії Щербакової пов’язані найтепліші спогади. Вона навчалася тут, а згодом почала викладати: 

“Пам’ятаю свої емоції, які мене переповнювали. Перш за все, це гордість за те, що саме у своєму коледжі я буду навчати та виховувати студентів. Три роки я працювала викладачкою, а потім мене призначили завідувачкою. Роботу викладача спеціальності “Організація перевезень і управління на автомобільному транспорті” не залишила, тому що дуже люблю свою професію”.

Колега Вікторії — викладачка спецдисциплін Тетяна Друшляк прийшла працювати в коледж у 1997 році. Перше знайомство з першокурсниками було на березі річки Оскіл. Усі збиралися разом, святкували день здоров’я й готували смачний куліш.

“Приготування кулешу – це не тільки смачна страва, але і особливий ритуал, який приносив студентам велике задоволення та найприємніші спогади. Студенти готували його разом з одногрупниками, викладачами й батьками. Додавали різні інгредієнти, експериментувати зі смаками і створювати власні унікальні версії кулешу”, — пригадує пані Тетяна.

Засиджувалися до пізньої ночі, а потім разом йшли додому

Любов Промська теж викладає у коледжі спецдисципліни та має великий досвід роботи в дорожньо-будівельному управлінні та на автотранспортному підприємстві. У коледжі почала працювати у 2004 році:

“Коли я вперше зайшла в аудиторію до студентів читати дисципліну “Основи геодезії”, я відчула суміш хвилювання і відповідальності за передачу цієї важливої інформації, яка допоможе їм в майбутній професійній діяльності. Такий спектр емоцій я відчула вперше, хоча десь на підсвідомому рівні завжди мріяла стати викладачем. І я хочу зазначити, що все вийшло дуже добре і на довгі роки. Сам коледж став для мене другим домом, а викладацький корпус — моїм основним місцем перебування”.

Пані Любов з теплом згадує своїх цікавих і різноманітних студентів. Як засиджувалися з ними до пізньої ночі, виконуючі курсові. Як потім усі разом йшли пішки до центру міста — сміялися й жартували: 

“Пам’ятаю, як кожен рік готувалися до Дня автомобіліста: залишалися після лекцій, щоб виготовити макети та газети для стенда коледжу. А ще студенти любили вікторину “Що? Де? Коли?” та змагання “Клуб Веселих та Кмітливих”. Особливістю наших перемог була пісня для фіналу. Разом зі студентами намагалися поєднати жарти і дисципліни коледжу”.

Незабутніми були й зустрічі з випускниками закладу, коли вони ділилися своїми досягненнями й просили порад для розв’язання професійних питань. 

Деякі студенти нашого коледжу боронять країну. Навіть в такі часи вони телефонують і надсилають смс. Це буває рідко, але не забувають про викладачів та рідний заклад. В такі хвилини душу наповнює радість і смуток. З такими студентами ми точно переможемо”, — каже Любов.

Зруйновано один з найстаріших навчальних закладів України

У 1922 році була відкрита Куп’янська сільськогосподарська школа. Через сім років вона стала механічним технікумом. У 1933 році заклад перейменували у сільськогосподарський технікум. У післявоєнний час він став Куп’янським автомеханічним технікумом.

З 1996 року назва змінювалася ще шість разів. Повноцінний напад рф заклад зустрів вже як Куп’янський автотранспортний фаховий коледж.

У роки Другої світової війни технікум перебував в евакуації в Узбекистані. У 1943 році відновив роботу. І вже через сім років випустив перших техніків-механіків. 

До повномасштабного вторгнення рф коледж мав навчальні майстерні, автомобільний гараж, гуртожиток, спортивну залу, їдальню й бібліотеку. Діти навчалися в 30 сучасно обладнаних аудиторіях та семи спеціалізованих лабораторіях.

Студенти також брали активну участь в обстеженні пасажиропотоків та плануванні маршрутів і розкладів руху пасажирського автомобільного транспорту в Куп’янському районі.

*Під час Другої світової війни всі архівні дані були втрачені. Інформацію про заснування та діяльність закладу у період з 1922 по 1933 роки взято з довідкової літератури.

Читайте ще: “Будівля горіла чотири чи п’ять діб. Якби не вогонь, може б щось вдалося врятувати”. Історія Куп’янської гімназії № 7

Юлія Ступка / 18.10.2023

поділитись у соцмережах

Рекомендуємо прочитати

Житло та реабілітація. У Львові зводять перший з восьми будинків для поранених переселенців

Повноцінне житло з паркінгом повністю адаптоване для людей, які отримали поранення внаслідок російської агресії. Саме таким має бути  багатофункціональний комплекс, що будується на вулиці Миколайчука у Львові. Це тимчасове житло...

читати історію

Багатоквартирний будинок

“У наш будинок влучив ворожий дрон, сусіди загинули, а ми тепер без житла”. Історія Тетяни Жарик

Весь час боїв за Суми Тетяна Жарик з родиною залишалася в місті. Навесні 2022 року її будинок не постраждав внаслідок вуличних боїв та постійних обстрілів. Минуло 2 роки й вночі...

читати історію

Рекомендуємо прочитати

Житло та реабілітація. У Львові зводять перший з восьми будинків для поранених переселенців

Багатоквартирний будинок

“У наш будинок влучив ворожий дрон, сусіди загинули, а ми тепер без житла”. Історія Тетяни Жарик

Підприємство

«Три контейнери пряжі та борги – ось з чого ми стартували на новому місці». Як Рубіжанська панчішна мануфактура з Луганщини відновлює виробництво у Львові

Багатоквартирний будинок

“Після Горлівки змінили 4 квартири. Одна — в окупації, інша — пошкоджена”. Історія Людмили Соломатіної

Після підриву Каховської ГЕС минув майже рік. Але 14 родин з Василівки на Миколаївщині досі не отримали кошти на відбудову

Як запорізькі краєзнавці вивозять музейні та сімейні реліквії. Історія екстреної допомоги з порятунку культурної спадщини

Показати те, що знищила росія. У Львові триває виставка “Тут був мій дім”

Багатоквартирний будинок

“Дивлюсь з п’ятого поверху, а там все горить. Сусідніх під’їздів просто немає”. Історія Олесі Прокопенко