“Татова геологічна колекція залишилися в Бахмуті”. Історія Юлії Іванової з Харкова

Батько Юлії Іванової був геологом та дуже багато років збирав дорогоцінне каміння, яке зберігалося в нього вдома — в Бахмуті на Донеччині. Тепер жінка не знає, в якому стані татова квартира та що сталося з його колекцією. Востаннє вона була в місті в перший день великої війни — 24 лютого 2022 року, коли забирала чоловіка до себе задля його безпеки у Харків. 

“Тато по роботі їздив по всьому колишньому СРСР й привозив додому різне каміння. Там були агати, кварц, онікси тощо. Він найбільше любив малахіти — за їхній красивий зелений колір. Всі вони стояли на огляд у великому серванті в залі”, — розповідає жінка журналісту платформи “Свій дім”.

Малахіт, ілюстративне зображення

Фото: з відкритих джерел

Інтуїція не підвела

Юлія разом з донькою зустріли вторгнення рф в Харкові, куди вона переїхала з Бахмута майже 40 років тому, коли закінчила школу. 

“Я почула, як гепнуло раз, потім другий. Ми спочатку не зрозуміли, що це, як це. А потім третій, четвертий. Вийшла на балкон, дивлюсь, а люди з сусідніх будинків сідають в машини з валізами і їдуть”. Потім подивилися новини й все стало зрозуміло — росія напала на Україну”.

В перший день великої війни Юлія поїхала за батьком в Бахмут, адже чоловік був в поважному віці й мав проблеми зі здоров’ям — в нього розвилася деменція. 

“Моя мама померла незадовго до вторгнення рф, тато залишився один. Він категорично не хотів нікуди виїжджати, проте все ж таки я його вмовила. Хоча по факту в Харкові на той момент було небезпечніше, ніж в Бахмуті, бо нас росіяни бомбили постійно з першого дня”.

Батько Юлії прожив майже рік після евакуація та помер вже у Харкові.

Зруйнований Бахмут на Донеччині

Фото: телеграм-канал Бахмут Новини

“Мама померла в листопаді 2021 року, а тато — в листопаді 2022. Я вважаю, що в мене інтуїція спрацювала, бо я прийняла рішення провести кремацію та поховання мами в Харкові. Бо якби зробила це на Донеччині, то на могили до батьків я б вже ніколи не потрапила”.

Тричі були в Польщі

Після смерті батька Юлія разом з донькою на певний час виїхали в Польщу.

“В Харкові тоді було дуже небезпечно — постійні обстріли та страх перед тим, що буде далі. Ми поїхали в Польщу на роботу, але там більше декількох місяців не протримаєшся — дуже важкі умови праці. Звісно, була невелика виплата у розмірі 300 злотих, але ж це не гроші. Проте нам допомогли з житлом — ми три місяці жили безкоштовно у поляків. Програма там була така для тих, кому за 40 років. Можна було звісно й не працювати, але я в таких ситуаціях відчуваю себе дуже безпорадною — краще ходити на роботу та заробляти хоч якісь власні кошти”.

За кордоном було важко, Юлія з донькою постійно сумували за рідним домом, тому через декілька місяців повернулися в Україну.

“Ми взагалі перший раз, коли жили у поляків, то це фактично було в заповідній зоні, під Краковом. Навкруги ліс, виходиш зранку, а тут олені бігають. А в мене в голові постійно одна думка: “Господи, а що я тут роблю? Тому нас й тягнуло постійно назад, додому”.

Через постійні обстріли Харкова Юлія з донькою їздили в Польщу ще двічі. Проте зрештою поверталися в Україну.

Батькова геологічна колекція знищена

В батьківській квартирі Юлія востаннє була в лютому 2022 року, коли їздила туди, аби забрати тата. Що з житлом наразі — жінка не знає. 

“Місто фактично повністю знищене, не думаю, що нашій оселі могло пощастити. Останнє, що я знаю — це слова моєї подруги, яка залишалася в місті ще в 2023 році, а потім евакуювалася. То вона сказала, що від нашого району нічого не залишилося. Інколи я бачу в мережі відео від окупантів, але вони ніколи не доїжджають до місця, де було наше житло”.

Трикімнатні квартири на 48 квадратів в двоповерховому будинку в районі Забахмутка батьки Юлії отримали від держави в радянські часи. 

“Мій батько родом з Херсонщини, а мама — з Київщини. Обидва вони були геологами й познайомилися під час відрядження на Уралі. Згодом татовий знайомий запропонував їм роботу в “Донбасгеології”, так наша родина опинилася на Донеччині”.

Руїни в Бахмуті

Фото: з окупаційних джерел

Батько Юлії багато років збирав колекцію дорогоцінного каміння. Вона налічувала сотні екземплярів. На жаль, врятувати її Юлія не змогла. Вся вона залишилася в Бахмуті й, скоріш за все, знищена разом з житлом.

“Ми забрали тільки документи на квартиру. Про колекцію тоді навіть не подумали — було просто не до цього. Скажу чесно, якби навіть згадала про неї, то все одно б на собі не тягла — вона велика та важка. Хіба кілька камінців на згадку — як пам’ять. Я лише забрала декілька моїх улюблених книг, але забула чемодан з сімейними фото, про що тепер дуже шкодую”.

Читайте ще:

“Я понад 20 років працювала на заводі шампанських вин. Тепер по ньому ходять окупанти”. Історія Віри Есауленко з Бахмута

“Після евакуації нас прихистив український тренер з гандболу” Історія Марії Кассич з Бахмута