головна / Історії, які ви нам розповіли / Соледар
Колишній працівник “Артемсолі” долучився до команди, яка рятує людей з прифронтових територій. Історія Володимира Жаркого з Соледара
Донецька область , Бахмутський район , Соледар
Адреса:
Донецька область ,
Бахмутський район , Соледар
Володимир Жаркий жив у Соледарі та працював на підприємстві “Артемсіль”. За десять років обіймав різні посади — від слюсаря-ремонтника до складача поїздів. Але все змінило повномасштабне вторгнення рф. Йому з родиною довелося виїхати до Кривого Рогу. Там чоловік почав волонтерити, а згодом приєднався до команди благодійного фонду. Також він закінчив навчання з проведення цивільної евакуації з прифронтових областей.
“Будь-яка війна колись закінчується. І коли це станеться, ти сам або твої діти запитають: “Що ти робив корисного для перемоги, для виживання людей? Тому треба допомагати іншим, щоб потім не було соромно за свій вибір”, — сказав Володимир журналістці “Свій дім”.
“Довелося ремонтувати мікроавтобус, щоб евакуювати всю родину”
Про початок великої війни Володимир дізнався, коли повертався з нічної зміни на шахтах підприємства “Артемсіль”. По дорозі додому він почув гуркіт десь між Лисичанськом до Дебальцевим.
Тоді чоловік одразу вирішив, що треба виїжджати, але довелося затриматись в місті, бо його мікроавтобус, на якому можна було б вивезти всю родину, було “не на ходу”.
“Наша донька Аліса тоді навчалася в університеті в Харкові. Тому вже 25 лютого я поїхав і забрав її додому. Коли вибиралися, почався потужний обстріл, все місто було у диму. А сина зі спортивної школи в Сумах вивезли друзі. Коли повернувся в Соледар, то разом з батьком почав ремонтувати мікроавтобус”, — згадує Володимир.
Чоловік каже, що до кінця березня в Соледарі було більш-менш тихо та без прильотів. В місті працювали магазини, аптеки, проте були великі черги, особливо біля банкоматів:
“1 квітня 2022 року ми приїхали до Кривого Рогу. В цьому місті я прожив майже половину життя. Це мала батьківщина моєї мами, тут у мене багато рідні. У батьків в місті є будинок, де вони мешкають і зараз. Спочатку ми були з ними, а через місяць орендували квартиру. Де ми оселимося в довгостроковій перспективі буде залежати від безпекової ситуації. Якщо частина Донеччини залишиться окупованою, то я свою родину туди не повезу. Хоча сам готовий їздити працювати та відновлювати міста”.
“Допомога переселенцям у Кривому Розі”
У Кривому Розі Володимир почав допомагати таким же переселенцям, як і його родина:
“Одного разу я підвіз дівчину і вона сказала мені, що є гуманітарний штаб, де переселенцям надають допомогу. Наприкінці квітня я приїхав туди з мамою і тещею. Разом із продуктовим набором отримав анкету. Там було питання: “Чи хочете допомогти людям і волонтерити?”. Ми написали, що “так”. І десь через тиждень нас запросили туди”.
Спочатку Володимир прийшов навчання, а після почав працювати. Чоловік виконував різну роботу — був водієм, завантажував і розвантажував фури, формував продуктові набори, працював оператором за комп’ютером, допомагав іншим заповнювати заявки. Він каже, що робив усе, в чому була потреба в той час.
“Вже згодом я працював в технічній команді благодійного фонду “Шелтер плюс”. В той час вже не було прямої допомоги переселенцям, але залучали на різні проєкти. Спочатку будував футбольний стадіон для дітей, потім — возив ветерана на інклюзивному автобусі. Але згодом я зрозумів, що тут можуть обійтися і без мене. А десь залишаються тисячі людей, яким потрібна моя допомога — у тому числі у прифронтових містах і селах”.
“Пройшов навчання для евакуації населення з прифронтових регіонів”
Знайомий Володимира запропонував подати заявку на навчання з цивільної евакуації з прифронтових територій від ГО “База UA”.
“Це була онлайн-конференція, після якої мене запросили на стажування в Костянтинівку Донецької області. Там нам показували, як правильно здійснювати евакуацію людей. Потім я пройшов навчання по тактичній медицині та безаварійному екстремальному водінню автомобіля”, — каже він.
Наразі Володимир очікує на свій перший евакуаційний рейс. Працювати буде два тижні через два. Наразі людей спочатку вивозять до Павлограда, а потім — в більш безпечні міста. Зараз вони працюють в Костянтинівці, Родинському, Покровську та Дружківці:
“Я вірю в те, що як переселенець зможу переконати людей евакуюватися. На своєму прикладі я можу пояснювати, що якби сумно і страшно не було залишати свої домівки, але на цьому життя не закінчується і треба його рятувати, тому що воно безцінне”.
“Все майно родини зруйноване”
Все майно родини Володимира в Соледарі знищила армія рф. Будинок, де він жив з дружиною, зруйнований обстрілами, на дім свекрів впав російський літак, залишивши груду решток. Дачний дім теж обстріляли. Чоловік думає, що це сталося “по наводці”, адже там жили українські військові. Згоріли й два великі гаражі, де були майстерні для ремонту авто.
“Не тільки наше житло знищила армія рф — самого міста фактично немає. Залишилися лише спогади про мирне життя. Соледар був невеликим містом, яке ворог перетворив на руїни”.
Читати ще: