“Понад 120 років стояв наш будинок, поки росія не знищила його”. Історія Валентини Тріщової з Великої Новосілки

Понад 120 років простояв дім Валентини Тріщової у Великій Новосілки на Донеччині. Цегляний, збудований ще у 1900 році, він дістався їй у спадок від тітки. Жінка каже: такі будинки називаються грецькими — будували їх ще греки Приазов’я.  Будинок пережив обидві світові війни, але не витримав повномасштабного вторгнення росії. Наразі від нього залишилися лише руїни.

“Це ще, мабуть, Махно повз нього проїжджав. Будинок був старий, теплий та міцний. Там було 100 квадратних метрів і вісім кімнат, а стіни десь 80 см товщиною. Після виходу на пенсію ми з чоловіком назбирали грошей та почали його приводити в порядок: утеплили, зробили ремонт, вікна поміняли на пластикові, двері нові встановили. Одним словом — вклали всі наші заощадження”, — говорить жінка журналісту “Свій Дім”.

Руйнування свого будинку бачили на власні очі

Валентина Тріщова народилася та жила у Великій Новосілці на Донеччині. Жінка працювала в прокуратурі, а ще до початку подій 2014 року вийшла на пенсію. Разом із чоловіком вони планували зустріти старість в рідному селищі та своєму будинку, але не судилося через вторгнення рф. Вже після евакуації вони декілька разів їздили додому та бачили, на що перетворюється їхня оселя:

“Ми виїхали 26 квітня 2022 року, а через пів року вперше потрапили додому. Будинок тоді ще стояв, проте без вікон, ми їх закрили. Над нами літали снаряди та безпілотники, тому швидко втекли. Вдруге ми повернулися вже за рік, селище ще було під українським прапором. Тоді побачили, що в домі нічого не залишилось. Все було зруйновано та розкрадено. Стіни обвалювалися, тому що дах пробили обстріли й всередину потрапляла вода. Також окупанти розбомбили гараж і літню кухню”. 

Світла не було — сиділи при свічках

“Велику Новосілку оминули заворушення 2014 року. В селищі було відносно тихо та спокійно. Ми навіть не думали, що через вісім років можуть знову початися бойові дії, тому не приділяли уваги новинам. Але зранку 24 лютого 2022 року по телевізору побачили, що росія напала на Україну. Як і багато місцевих ми вірили, що до селища війна не дійде. Тому спочатку не планували нікуди їхати”.

З початку березня 2022 року у Великій Новосілці почалися активні обстріли. Валентина з чоловіком змогла протриматися в таких умовах два місяці, а потім виїхали.

“Ми десь з середини березня сиділи при свічках. Їжу волонтери на той момент вже не привозили, виживали лише за рахунок своїх запасів. До того ж різко погіршилося здоров’я чоловіка. Тоді ми з сусідами скооперувалися і поїхали з селища. Я взяла лише документами, ковдру та дві подушки”, — згадує жінка.

Спочатку пенсіонери приїхали на Полтавщину, а далі — на Черкащину. Коли дісталися Умані, то зупинилися в готелі:

“Побули там два дні, але це дуже дорого для нас. Потім знайшли гуртожиток, де нам, як переселенцям, дозволили залишитися. Проте ненадовго — напередодні хасидських свят нас попросили виїхати. У пошуках нового прихистку ми опинилися на Дніпропетровщині, у селі Райполе, де й живемо майже три роки”.

Знову на лінії фронту

У селі Райполе подружжя орендує будинок за 6 тисяч гривень, маючи на двох лише 8 тисяч пенсії:

“А ще ж є комунальні послуги, тому ми садимо город, бо на продукти просто не вистачає коштів. Деколи сусіди поділяться з нами чимось, а інколи —  ми з ними. Допомогу не дають, на початку щось привозили, а зараз треба їхати в якесь велике місто, щоб забрати гуманітарку. На бензин грошей в нас немає”.

Проте, каже жінка, найголовніша проблема зараз — не гроші, а те, що село Райполе межує з Донеччиною. Тут чутно вже не відлуння війни, а гучні обстріли й вибухи:

“Від нас тут приблизно 6 кілометрів до Донеччини та 10 — до лінії фронту. Окупанти просуваються, вибухів все більше. Багато людей звідси вже тікає, а нам просто нікуди”.

Жінка розповідає, що нещодавно прилетіло в крамницю — туди скинули снаряд з безпілотника, повибивало вікна. Валентина з чоловіком не хочуть виїжджати за кордон. Вони сподіваються, що їм погодять проживання в містечку Хансена для переселенців.

“Минулого року ми подали заявку, її прийняли. Я пройшла опитування, проте поки що житло нам не дають. Я людина з інвалідністю другої групи, у чоловіка була операція на дванадцятипалій кишці. Дуже сподіваємося, що нам все ж таки допоможуть”.

Читайте ще:

Просто відновити — не означає зробити доступним. Як ініціативи з Ірпеня та Тернополя змінюють міста

“Хрущовка” у Запоріжжі, зруйнована війною: чи варто було відбудовувати?

“У наш будинок влетів дрон — прямо в кухню, де сидів тато”. Історія Анжеліки Байбак з Херсонщини