У цій квартирі молодший син сказав перше слово. Історія Валентини Вервейко

Щасливе життя, власна квартира, прогулянки вулицями рідного міста, друзі. Усе це мала Валентина Вервейко з Волновахи, що на Донеччині, до початку повномасштабного російського вторгнення.

«І я, і чоловік, і наші діти народились і жили все своє життя у Волновасі. 24 лютого ми прокинулись під звуки вибухів, відкрили інтернет і дізналися, що росія розпочала проти України війну. Виїжджати не хотілось, але був досвід 2014 року. Тоді, коли у Волновасі теж було не спокійно, ми евакуювалися до родичів у Генічеськ», – розповіла платформі «Свій дім» Валентина Вервейко.

Але цього разу поїхати до курортного Генічеська родина не змогла, місто вже було окуповане ворогом. Тому, зібравши лише найнеобхідніше, вони вирушили до Львова.

«26 лютого ми були в дорозі, були великі автомобільні затори. Коли був зв’язок, я телефонувала мамі та сестрам у Волноваху, переглядала фейсбук-сторінки, щоб дізнатись новини про рідне місто. І на одній з них я побачила фото нашої зруйнованої квартири. Їх опублікувала дочка сусідки».

Чим довше Валентина розглядала ті зображення, тим більше переконувалася, що не помилилася і перед її очима руїни квартири, де останні 12 років жила її родина.

«Я побачила зруйновані вікна, балкон, а ще впізнала плитку, яку ми поклали на балконі, коли робили ремонт. Мозок ще не розумів, що відбулось, і я зателефонувала доньці сусідки і запитала: «Олено, це наш будинок?». Вона відповіла: «Так». Сльози покотились по моєму обличчю! Я навіть сказати нічого не могла, лише трясла рукою, в якій тримала телефон», – згадує жінка.

У квартирі на вул. Обручева, 33 залишилося багато щасливих спогадів родини Вервейко. Тут зробив перші кроки та сказав перше слово їхній молодший син. Разом вони багато сміялись та будували плани на майбутнє.

«У це помешкання вклалась не тільки гроші, а і душа і серце. У 2015 зробили невелике перепланування, бо дітям потрібна більш простора кімната».

З початку повномасштабного вторгнення Валентина, її чоловік та двоє синів не мають дому. А їхнє рідне місто у тимчасовій окупації.