“За декілька тижнів наше містечко стало порожнім”. Історія Тетяни Міронової з Донеччини, яка втратила дім

Білозерське на Донеччині — це невелике шахтарське містечко, розташоване за 35 кілометрів від Покровська. Сьогодні воно потерпає від постійних російських обстрілів. Під час одного з них Тетяна Міронова втратила своє житло — вибухова хвиля від прильоту КАБа повністю зруйнувала її будинок. 

Тетяна — пенсіонерка, яка живе на невелику пенсію й не має можливості придбати нове житло. Востаннє вона була вдома у травні 2025 року.

“Тоді було тихо й спокійно. У місті було багато українських військових, а вже за декілька тижнів виїхали майже всі місцеві. Кажуть, що зараз залишилось десь 500 людей, а до великої війни було близько 15 тисяч”, — розповіла журналістці “Свій дім” Тетяна.

“Вибухова хвиля зруйнувала квартиру, а речі винесли мародери”

У серпні 2025 року армія рф обстріляла авіабомбами житловий квартал Білозерського та пошкодила вісім багатоквартирних будинків. П’ятиповерхівка, де багато років мешкала Тетяна, постраждала від вибухової хвилі. На щастя, тоді жінки вже не було в місті:

“Моя квартира на другому поверсі: вилетіли всі вікна, вхідні двері й дуже пошкоджена лоджія. Які руйнування всередині я точно не знаю. Але люди бачили, як мародери виносили через вікно мої речі. Можу лише здогадуватись, що все, що вціліло, вкрали”. 

Зруйнований будинок

Фото: з особистого архіву

За словами Тетяни, у Білозерському більшість будинків пошкоджені та зруйновані від постійних обстрілів. Деякі її знайомі, які теж виїхали з міста, вірять, що все відновиться і вони повернуться додому. У самої жінки надії на це майже немає.

“Мій оптимізм вже десь дівся, і я розумію, що нічого не повернеться. Я залишилася безхатьком у свої 64 роки. Я знаю, що вже ніколи не зможу повернутися в рідне місто, де пройшло все життя. Там поховані мої батьки, але я навіть на їх могилку більше не прийду. Та й чи залишиться кладовище взагалі цілим, невідомо, — розповідає Тетяна. — Добропілля, яке знаходиться за 15 км від мого Білозерського, обстрілюють. Кажуть люди, що там тіла загиблих лежать посеред вулиць і нема кому їх похоронити. Я боюся, що таке чекає і на має місто”. 

Читати ще:

“Тільки зараз зрозумів, наскільки великим був ризик загинути у Костянтинівці”. Історія переселенця Олександра Шейченка

“У Покровську — могила мого сина та зруйнований дім”. Історія переселенця Віктора Назаревського

“Не могла залишатися осторонь”. Історія волонтерки Анастасії Яцевич з Мирнограда, яка допомагає з пошуком зниклих людей