Втратила дім, але знайшла сили допомагати іншим переселенцям. Історія Тетяни Кваши, яка заснувала БФ “Соляна Фортеця”

Маленький і затишний Соледар родина Тетяни Кваши замінила на переповнений Київ. Своє рідне місто вони залишили навесні 2022 року після повномасштабного нападу рф. Тоді ворожі снаряди ще не влучали по будинках та інфраструктурі, але жінку постійно непокоїло відчуття небезпеки. Після евакуації ще залишалася надія повернутися додому. Але протягом 2023 року їхня квартира зазнала численних пошкоджень і згоріла. Наразі сім’я очікує на підписання закону про отримання компенсації за зруйноване житло на тимчасово окупованих територіях, щоб мати змогу подати заяву.  

Після виїзду із Соледару Тетяна вирішила не повертатися до своєї попередньої підприємницької діяльності в б’юті-індустрії. Натомість у столиці почала розвиватися у сфері маркетингу. Пройшла різні курси та працює з бізнесами. Окрім цього, вона заснувала благодійний фонд, який займається культурно-просвітницькою діяльністю.

“Я почала свій шлях у 20 років в сфері манікюру і в 2019 році вже придбала приміщення в Соледарі, де створила салон. Майстрині орендували у мене місця і надавали свої послуги. Все працювало стабільно, але почалося повномаштабне вторгення і все змінилося так, що я не могла цього передбачити”, — розповіла журналістці “Свій дім” Тетяна.  

“За 3 дні з магазинів зникли усі продукти”

Зранку 24 лютого 2022 року Тетяну розбудили телефонні дзвінки від сестри з Києва та друзів з Сум і Харкова. Саме від них вона дізналася про початок повномасштабної війни:

“Я почала підписуватися на різні телеграм-канали, щоб отримувати хоч якусь інформацію. Вийшла на вулицю, а там люди тягнули сумки з продуктами, біля банкоматів — черги, а готівка швидко закінчувалася. Мій чоловік був у відрядженні в Маріуполі. Лише в обід він вийшов на зв’язок і попросив зняти гроші з картки. По дорозі додому він заїхав у Бахмут і купив багато підгузків для сина, бо у нас їх швидко викупили”. 

Через три дні всі полички в магазинах в Соледарі вже були порожніми. В мережеві супермаркети вже не їздили машини з продуктами, а у маленьких магазинах ціни значно зросли:

“У мене був депресивний стан. Я боялася за дитину і що нам не буде, що їсти. Чоловік ходив в магазини та отримував гуманітарну допомогу. Я зачинила свій кабінет, відмінила всі записи та віддала ключі дівчатам, які продовжували працювати. Тоді у нас ще навіть тривог не було, але ми чули, як бойові дії йшли у Сіверськодонецьку, Рубіжному та Попасній”, — розповідає Тетяна. 

“Чоловік сказав Тетяні: “У тебе 24 години, беремо речі і їдемо”

12 березня 2022 року родина виїхала до Кам’янця-Подільського на Хмельниччині. Тимчасово зупинилися у квартирі мами знайомої Тетяни, яка вже багато років живе в Німеччині. Жили в одній кімнаті. В іншій — родина з Харкова. 

“Платили лише за комунальні послуги. Вже там я почала приходити в себе і пробувати планувати життя. Коли залишали Соледар, я була впевнена, що день народження сина в травні ми зустрінемо вдома. Але склалося так, що наприкінці весни ми переїхали в Київ”. 

Родина і зараз мешкає в столиці. Тетяна пригадує, що не одразу адаптувалася до життя у велику місті, бо ніколи не мріяла жити у мегаполісі. Але їй вистачило півтора місяці, щоб звикнути. Допомогли робота та спілкування з людьми:

“У мене багаторічний досвід підприємництва, я ніколи не працювала за наймом. Приїхавши до Києва, я стала відвідувати платні та безкоштовні курси з маркетингу, який вивчала ще в 2021 році для розвитку власної справи. І так я почала працювати в сфері діджитал-маркетингу з підприємствами та фізичними особами. Не було жодного дня, щоб я була без роботи. У мене була ціль — інтегруватися як можна швидше у нову громаду”.

“Я віддала все обладнання для манікюру незнайомій дівчині”

До своєї минулої діяльності у сфері манікюру Тетяна так і не повернулася. Хоча знайомі військові вивезли її обладнання та матеріали з Соледару, вони рік простояли в коробках: 

“Я будувала свій бізнес 9 років, але більше не могла і не хотіла цим займатися. Потім я знайшла в Чернівцях благодійний фонд “Місто добра”, де живуть жінки, які постраждали від домашнього насильства. Я прочитала історію однієї з мешканок того прихистку, яка там була вже втретє. Вона хотіла вивчитися на майстриню манікюру, щоб самостійно себе забезпечувати і більше не повертатися до свого чоловіка. І я зв’язалася з ними і відправила їй все своє обладнання. У мене в той момент просто камінь з душі спав”.

Ще в Кам’янець-Подільському жінка почала працювати з донорами і відправляти гуманітарну допомогу в Соледар. Жінка згадує, що в той час не працювала і хотіла почуватися корисною. А вже після переїзду до Києва вона відкрила благодійний фонд “Соляна Фортеця”.

 “У 2023 році ми виграли грант і реалізували культурний проєкт “Salty — талісман Соледара”. Художниця з Харкова намалювала нам цього мультяшного героя, а діти пропонували підписи та надсилали їх. Усі пропозиції розглядало творче журі, а ми нагородили всіх учасників. Готові листівки надіслали партнерам, спонсорам, активістам, громадським організаціям, місцевій владі. Цей проєкт — це таке промо нашого міста”. 

“У 2023 році я на фото бачила наш зруйнований будинок з усіх ракурсів”

Перший приліт під під’їзд будинку в Соледарі, в якому жила Тетяна, був на День Незалежності України в 2022 році. Жінка знайшла фото в інтернеті та побачила, що в їхній квартирі немає вікон, а блок від кондиціонера повністю розірваний: 

“Я думала, що це всі пошкодження, а насправді руйнування були набагато серйознішими. Я зв’язалася з людьми, які збирали кошти, щоб забити фанерами вікна. Попросила їх злити з труб воду, щоб не зіпсувався котел. Мені зняли відео з квартири. Всередині був жах. Всі меблі, штори та картини валялися на підлозі. Єдине, що вціліло — що підвісна стеля. Вже у листопаді після чергових прильотів OSB-плити знову вилетіли. Через деякий час я знайшла опубліковані супутникові знімки, на яких побачила, що мій дім згорів. Єдине, що радує, це те, що росіяни там не будуть жити і не зможуть ритися в моїх речах”.

Тетяна очікує на підписання та початок дії закону на отримання компенсації за знищене житло на тимчасово окупованих територіях. Це дозволить претендувати на виплати без обов’язкової фото- чи відеофіксації пошкоджень та фізичного огляду майна.

Зараз вона з родиною орендує житло в Києві за 400 доларів на місяць, вартість комунальних послуг зросла. Жінка каже, що сплачуючи такі кошти, вони не можуть зробити перший внесок для отримання іпотеки. Тому сподіваються на отримання компенсації від держави, щоб нарешті мати власне житло.

“Але не тільки ми з чоловіком втратили квартири, мої бабуся та дідусь теж залишилися без дому. Хотілось би, щоб хоча вони отримали компенсацію, бо їм значно важче, ніж нам”, — каже Тетяна. 

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».

Читати по темі:

“Щоб відновити мою квартиру, треба майже мільйон гривень”. Історія Ліори Брауер

Міжнародний реєстр збитків. Нові правила та можливості для подання заяв