“Вижили, бо встигли вибігти з дому, в який влучив уламок снаряда”. Історія Світлани Ніжельської з Мирнограда

Світлана Ніжельська родом з Пологів Запорізької області, але близько п’яти років тому переїхала до Мирнограда на Донеччині. Це місто стало для неї символом найкращих моментів життя: тут вона вийшла заміж і мала стабільну роботу. Однак улітку 2024 року подружжя було змушене залишити домівку, адже бойові дії набули інтенсивного характеру.

Зараз вони живуть на Полтавщині, але мріють повернутися в Мирноград, хоча їхнє майно вже зруйновано: дві квартири постраждали від обстрілів влітку 2024 року. Пізніше від знайомих дізналися, що вибуховою хвилею зачепило і їхній дачний будинок.

“Ми фактично залишилися на вулиці. Отримати компенсацію за втрачене майно неможливо, тому що комісія не може скласти акт через безпекову ситуацію. Ми дуже чекаємо, що президент підпише закон №11161, щоб ми могли придбати хоч якесь житло. Я розумію, що в нас нічого не вціліло, але я готова працювати та відбудовуватися. Росія стирає наші міста і хоче поставити нас на коліна, але в неї цього не вийде”, — розповіла Світлана журналістці “Свій дім”.

Найкращі роки життя на Донеччині

Світлана описує Мирноград як квітуче місто з добрими людьми, яке за п’ять років стало для неї рідним. Коли вона переїхала туди з Запорізької області, її родичі були обурені, адже ця територія знаходиться ближче до фронту. Але тоді це не тривожило жінку:

“У мене було прекрасне життя. У 2021 році я вийшла заміж. Чоловік працював на шахті, а я — в магазині “Наша Ряба”. Ми заробляли гарні гроші, вперше поїхали на відпочинок до Туреччини. Здавалося, що далі буде тільки краще. Про повномасштабне вторгнення навіть і не думали. А тепер росіяни забрали у нас усе: розбили будинки та знищили підприємства. Зараз ми працюємо лише, щоб оплатити житло та купити їжу”.

“Вижили, бо встигли вибігти з дому”

Світлана розповідає, що до 2024 року в Мирнограді було відносно спокійно. Масовані атаки почалися з січня. Район, де жила жінка, постійно обстрілювали. Згадує, що було дуже страшно — доводилося спати лише по три години, але на роботу ходили. 

“11 липня 2024 року в нас із чоловіком був другий день народження. Тоді росіяни масовано атакували район і поцілили в будівлю поряд, а уламок снаряда впав на наш будинок. Ми встигли вибігти на вулицю — і це врятувало наші життя. Квартира сильно постраждала, вціліли лише деякі речі. Це стало останнім поштовхом до евакуації”, — згадує вона.

Вони виїхали на Полтавщину та орендували там житло, але тимчасово жили на два міста, бо на Донеччині була робота. Коли почалася примусова евакуація з Мирнограда, додому вже не поверталися:

“Багато моїх родичів були змушені покинути свої домівки. Нас розкидало по всій Україні та світу, але ніхто не захотів залишитися “під росією”. Усі виїжджали, як би складно не було починати життя в нових містах. Знайомі з Пологів евакуювалися до Німеччини та й кажуть: “Не дай Боже пережити те, що ми бачили в окупації”.

“Всі думки про дім в Мирнограді”

Світлана з чоловіком уже вісім місяців живуть в Кременчуці, куди виїхали багато друзів і подруга допомогла знайти квартиру для оренди:

“Як тільки тут оселилися, було так спокійно на душі, навіть відчувалася легка ейфорія від тиші і відчутності обстрілів. Але минув час і мої думки знову про дім. Але добре, що тут всі рідні — чоловік, мама, друзі. Ми живемо поруч і підтримуємо одне одного”.

В новому місті жінка одразу влаштувалася на роботу і працює в пекарні. Паралельно вивчилася на майстриню манікюру. Цією справою вона почала займатися ще в Мирнограді, але для себе та сусідок. Вже на Полтавщині чоловік зробив їй подарунок — придбав стіл та всі необхідні інструменти. З часом Світлана напрацювала невелику клієнтську базу, тож у вихідні теж підробляє:

“З одного боку, я знаю, що в мене є робота зі стабільною зарплатою, тому я спокійна. Але якщо клієнтів стане більше, можна буде подумати про розширення справи”.

Читати ще:

Від снайперки до підприємиці: як Юлія Матвієнко з Запоріжжя змінила гвинтівку на фермерство