Удар “шахедом”: “Дружину та сина діставали з-під завалів 17 годин”. Історія Сергія Гайдаржи

Трагічну ніч на 2 березня 2024 року в Одесі на Добровольського, 134 пережили лише двоє з чотирьох членів родини Гайдаржи — батько Сергій з донькою Лізою. Дружина Анна та маленький син Тимофій загинули внаслідок влучання в багатоповерхівку російського дрона.

Червоно-синій колір засліплює очі. Світлана з першої квартири визирає з вікна та шукає сусідів. Вона вже здогадується, що всі, хто вижив, стоять на вулиці. Сусід поверхом вище сподівається, що закони фізики не спрацювали. Сергій носиться у різні боки і гукає: “Анічка”. Кричить ще декілька разів. Дружини та сина Тимофія серед натовпу немає. Ранком вони планували поїхати поснідати з батьками і побалувати себе шаурмою. Та цього разу фізика спрацювала без похибки.

Сергій та Анна винаймали квартиру щонайбільше пів року. Їхній доньці Лізі — 2 рочки, а Тимофію було 4 місяці. Родина любила приймати у себе гостей, місця в п‘ятикімнатці вистачало всім. Іноді вони запрошували друзів на вечерю, обід або сніданок. Дружина готувала запечений хліб з сиром камамбер та усілякими спеціями. Та пристрасть в неї була інша — білі квіти. Анічка займалась флористикою та декором залів.

Чоловік проходить повз пустий коридор. Дивиться на плакат з фотографією дружини та сина, який повісили парафіяни з рідної церкви. В кімнаті з рожевою стелею глибокий шрам на стіні — певно, уламок. Зала та дитяча, де спала Анічка з Тимофієм, зашиті ДВП-плитою. Чоловік підбирає картонний стакан з малюнком гілочки і обережно ставить назад. “Це треба одягнути на гірлянду і буде красиво. А гілочки Анічка малювала”, — згадує він. Сергій приходить сюди рідко, аби не прокручувати той зловісний день.

1 березня все живе оголосило весну. Чоловік зібрав речі та пішов на роботу. Анічка пішла до знайомих в кафе, де періодично збирала декор. Тоді готувались до 8 березня. Вона поралась цілий день, а ближче до вечора підтягнулись друзі. Пізніше приїхав і Сергій. Анічка видихнула. Потім родина зібралась в церкву. Щоп‘ятниці сім‘я Гайдаржи ходила на зібрання, де кожний тягнувся до маленького Тимофія, хотів потримати його на руках. “Всі ніби відчували, що роблять це востаннє”, — каже Сергій. Додому повернулись близько 8 години вечора. Анічка подзвонила їхнім батькам і спитала, яку шаурму вони хочуть на сніданок. Склала список, знайшла заклад, підготувала одяг. Потомлені заснули, а з ними й діти. Ліза спала з Сергієм, Тимофій з мамою. Близько 2 ночі стався вибух.

Чоловік вибіг на вулицю з донькою. Він сподівався, що закони фізики не спрацювали. Але цього разу сталось інакше. Березневий декор Анічки ще довго висів у закладі друзів. Сергій став рідким гостем в цих краях. Він роздає інтерв‘ю закордонним медіа, бере участь у державних заходах, щоб говорити про російські злочини на весь світ. І головне — турбується про те, щоб на могилі у Анічки були її улюблені білі квіти.

Автор тексту: Даня Бумаценко

Більше відео дивіться на ютуб-каналі Свій дім.

Історії одеситів, які вижили після ворожого обстрілу, читайте у спецпроєкті “Свій дім”.