“За два роки до великої війни ми купили будинок мрії”. Історія Олени Глазунової з Попасної

За два роки до початку повномасштабного вторгнення росії Олена Глазунова разом із чоловіком придбала будинок мрії у рідній Попасній. Обійшовся він родині в чотири тисячі доларів. Після цього вони почали ремонт і облаштування житла під свої потреби. Проте насолодитися життям у новій оселі не встигли — 24 лютого 2022 року армія рф почала обстрілювати їхнє місто, перетворивши його на пекло.

“Це був цегляний будинок на 70 квадратних метрів і три кімнати. Його попередні власники виїжджали з міста. Оселя моєї мрії: невелика, з верандою, а меблі ми всі свої завезли. Також був город на шість соток та теплиця, де ми вирощували овочі та фрукти”, — розповіла жінка журналісту “Свій Дім”.

Наразі від будинку Олени майже нічого не залишилося. А до району, де він знаходився, росіяни взагалі обмежили доступ:

“Ми виїхали наприкінці березня, а окупанти зруйнували його десь на початку квітня, коли тривали активні бої за Попасну. Тепер там все розбите. Сусіди прислали нам фото, фактично залишився один фундамент. Нам відомо, що там досі не поховали деяких загиблих. Ми точно знаємо про одного такого чоловіка”.

Вперше виїжджали з міста ще у 2015 році

Олена народилася у Попасній. Там закінчила школу, а потім працювала бухгалтеркою. Після народження дітей відкрила власну справу — торгувала  одягом на ринку: 

“У 1998 році я офіційно зареєструвалася як ФОП. У мене був невеликий магазинчик та наймані працівники. Після подій 2014 року багато людей виїхали, але ми залишилися. Незважаючи на те, що торгівля дуже сильно впала, я все одно продовжувала справу та працювала сама. А напередодні великої війни навіть з’їздила до Харкова та закупилася новими речами, які планувала продати до свята 8 березня”.

Ще у 2015 році Олені все ж довелося тимчасово виїхати з міста через постійні обстріли. Їхній будинок знаходився неподалік окупованого Первомайська.

“Тоді неможливо було вийти на вулицю. Я постійно турбувалася за онука, тому ми вирішили пересидіти в іншій області й виїхали на Полтавщину. Проте покидати Попасну ніколи не планували, нас завжди тягнуло додому — за три місяці ми повернулися”, — розповідає вона. 

2022 рік: місяць жаху

Про початок повномасштабного вторгнення Олена дізналася від доньки:

“Вона працювала в аптеці. Коли зранку почула вибухи, то відразу подзвонила нам. Потім ми сами все почули. А коли прочитали новини, то побачили про бомбардування Харкова та наступ на Київ”.

Жінка розповідає, що у Попасній почалося пекло. Окупанти гатили по місту з усього наявного озброєння:

“Ми місяць жили під обстрілами. У нашому будинку не було ніякого укриття нормального, тому пішли до сховища лікарні. Там було багато поранених, люди помирали фактично у нас на очах. А росіяни все одно стріляли сюди. Згодом небезпечно стало й там, тому нам довелося шукати інше місце”.

У родичів жінки був невеликий будинок у селі неподалік міста, тому родина переїхала туди. Однак згодом російські снаряди долітали й туди, тому вирішили евакуюватися: 

“Моя мама дуже хвора, їй важко пересуватися. Проте тоді ситуація вже була критична, і вибору не було”.

Син Олени жив на Черкащині та просив рідних виїхати. Як тільки вони погодилися — замовив таксі, яке вивезло їх з Попасної:

“Наше авто залишилося у місті, не змогли його забрати. Дорога на Бахмут була страшною та дуже важкою: без зв’язку і під обстрілами. Після Донеччини вже дісталися до сина”.

Сім’я оселилася в гуртожитку на Черкащині у Звенигородському районі. Олена працює у волонтерському штабі: в’яже маскувальні сітки, робить свічки та збирає гуманітарну допомогу. Жінка вже не вірить, що вони колись зможуть повернутися додому. Проте не втрачає надію отримати компенсацію за зруйноване майно.

Читайте ще:

Просто відновити — не означає зробити доступним. Як ініціативи з Ірпеня та Тернополя змінюють міста

“Хрущовка” у Запоріжжі, зруйнована війною: чи варто було відбудовувати?

“У наш будинок влетів дрон — прямо в кухню, де сидів тато”. Історія Анжеліки Байбак з Херсонщини