головна / Історії, які ви нам розповіли / Костянтинівка
“Тільки зараз зрозумів, наскільки великим був ризик загинути у Костянтинівці”. Історія переселенця Олександра Шейченка
Донецька область , Краматорський район , Костянтинівка
Багатоквартирний будинок
Адреса:
Донецька область ,
Краматорський район , Костянтинівка
Лікар Олександр Шейченко родом із Донеччини. У 1994 році після закінчення навчання в Донецьку він повернувся в Костянтинівку і почав працювати психіатром. Після повномасштабного вторгнення, чоловік ще довгий час залишався у місті, а у 2024 році їздив на роботу в сусідню Дружківку. Зараз він приймає пацієнтів у Маріупольській психіатричній лікарні, яка переїхала до Києва. Майже кожні вихідні чоловік їздив додому, щоб наглядати за квартирою. Востаннє був там у травні 2025 року, а наприкінці літа багатоповерхівка вигоріла через обстріл.
Від початку великої війни чоловік неодноразово встановлював нові вікна, які вилетіли через вибухові хвилі. Тепер охороняти та ремонтувати нічого. Російська армія повністю знищила дім.
Пожежа в будину після обстрілу
Фото: Facebook Олександра Шейченка
“Вивіз рідних, а сам залишився у місті”
Початок повномасштабної війни став справжнім шоком для Олександра. Напередодні, читаючи новини про скупчення російських військ біля кордону, він не міг зрозуміти, як росія збирається “захопити Україну”. Думав, що можливо активізуються бої на Донеччині.
“Але вже 24 лютого я зрозумів, до чого все йде. У мене родичі були у Волновасі, які застрягли там у підвалі. Ми всіма правдами-неправдами витягли їх звідти і вже знали, що може чекати на нас. Тому на початку березня я вивіз сина та дружину з міста. На збори було лише 20 хвилин, а потім — залізничний вокзал і евакуаційний потяг до Львова. Вже звідти вони дісталися автобусом до Польщі. Моя старша донька, яка жила в Ірпені, за декілька днів до початку великої війни виїхала за кордон”.
Олександр залишався в Костянтинівці та працював у психіатричному диспансері. У місті ще було багато цивільних і військових. Попри бої на Донеччині там навіть відкривалися нові магазини:
“Звісно, були обстріли. Часто росія била по нас ракетами — зазвичай у ті самі цілі по кілька разів: це були порожні школи, дитсадки та промислові будівлі. Але справжні проблеми почалися, коли розгорнулися бої за Бахмут. Ворог просунувся до меж міста з боку Кліщіївки, і артилерія почала діставати і нас. Тоді почався хаос — відновлювати інфраструктуру просто не встигали. Але коли українські військові трохи відкинули противника, місто більш-менш ожило і деякі люди повернулися додому”.
Згодом до Костянтинівки почали долітати КАБи. Олександр каже, що у безхмарні дні містяни бачили російські літаки, які підлітали для удару та скидали авіабомби на місто, а сигнали повітряної тривоги звучали вже після прильотів:
“За цей час я вже звик до певної системи: якщо били з реактивної системи залпового вогню — просто чекаєш перший прильот, потім другий, а далі можеш йти по своїх справах. Коли у 2024 році я почав працювати в Дружківці й щодня їздив туди зранку, постійно потрапляв під артобстріл, аж поки не почав виїжджати на годину раніше. Таким чином я уникав ранкового удару, а повертався вже після вечірнього”, — згадує Олександр.
“Багатоповерхівка згоріла від обстрілу”
У Костянтинівці Олександр мав квартиру та будинок у передмісті. Коли у 2024-2025 роках місто почали готувати до оборони, чоловік зрозумів, що армія рф наступатиме з боку його дачі, тому жодне його майно не вціліє.
У 2025 році чоловікові запропонували роботу у Маріупольській психіатричній лікарні, яка переїхала до Києва. Він погодився і переїхав у столицю, але їздив у Костянтинівку, щоб приглядати за житлом.
“Дрони вже долітали до міста й “полювали” на людей та автівки. Одного разу прямо переді мною БПЛА розбив машину. Залишатися там було ризиковано. Магазинчик в центрі закрився, а світла, води та газу не було. Востаннє я там був у травні — забрав собаку, двох котів та повіз їх у двокімнатну орендовану квартиру в Києві”.
Наприкінці літа 2025 року багатоповерхівка, де мешкав Олександр, згоріла. Удар зруйнував дах, а пожежа знищила квартири:
Зруйнований будинок у Костянтинівці
Фото: Facebook Олександра Шейченка
“Ймовірно, ворог вдарив по ній дронами. З початку великої війни в моїй оселі двічі вилітали вікна. Після першого разу навіть вставили нові склопакети. Тоді були розмови про перемир’я і ми наївні сподівалися, що все ось-ось і закінчиться”.
Будинок в передмісті також пошкоджений обстрілами, але його ще можна відновити, бо всі несучі конструкції цілі.
“Тільки в Києві зрозумів, як було небезпечно на Донеччині”
Наразі Олександр живе в столиці разом із дружиною, яка повернулася з-за кордону ще у 2022 році. Син навчається на психолога у польському університеті, а донька розвиває власний бізнес у Філадельфії.
“До евакуації я готувався ще декілька років тому. У мене було декілька варіантів, куди їхати: розглядали і Нікополь на Дніпропетровщині, і Ірпінь на Київщині. Але через роботу я орендував квартиру в столиці. Лише згодом я зрозумів, наскільки великим був ризик загинути у Костянтинівці, тому вважаю, що наші втрати мінімальні”.
Читати ще:
“Повертатися нікуди”. Історія Аліни Косач із Сіверськодонецька, чий дім зруйнувала росія