“Будинок мами вже понад 3 роки стоїть у руїнах”. Історія Оксани Євніч з Ізюма

Будинок мами Оксани Євніч в Ізюмі на Харківщині вже понад три роки стоїть зруйнованим — оселя була пошкоджена внаслідок російського обстрілу у квітні 2022-го. Родина не отримала допомоги ані від держави, ані від волонтерів. Вікна й стелю закрили самотужки, але дощі й волога продовжують руйнувати дім. Усередині — суцільні наслідки негоди й війни.

“У мене дуже болить серце за материнською хатою. В мене донька одна вже на виданні. Може, як зять повернеться з фронту, то житимуть тут, у місті, саме в тій хаті. Тому нам дуже хочеться її відбудувати. І моя мама б дуже зраділа, якби почула дитячий сміх онуків у нашому сімейному домі”, — говорить жінка журналісту “Свій дім”.

Росіяни ходили по місту, як у себе вдома

Оксана ще до повномасштабного вторгнення відчувала, що буде велика війна. Але не довірилася інтуїції — тому до нападу рф не готувалися, і тривожної валізи в родині не було.

“Ми з чоловіком часто згадуємо, як узимку 2022-го я весь час питала: навіщо Україні дають стільки зброї? Якщо вона йде до нас, то значить буде для неї застосування. Правда ми всі думали, що якщо загострення й буде, то в зоні ООС — на Донеччині та Луганщині, а не наступ на Київ та Харків. Взагалі в Ізюмі я прожила все життя: вийшла заміж, народила дітей, опікувалася старенькою мамою та братом, який з дитинства має другу групу інвалідності. Усе це —  на моїх плечах. Тому навіть думки не було про те, щоб кудись виїжджати”, — розповідає жінка.

Наслідки російського вторгнення у 2022 році

Фото: Ізюм інформаційний

Сестра Оксани жила у Допропіллі на Донеччині. Саме вона повідомила їй про початок великої війни.

“Вона зателефонувала зранку й каже: “У Харкові — війна”. А я у відповідь: “Та ти що, з глузду з’їхала? Яка ще війна?” Але вже за кілька годин ми й самі почули вибухи та обстріли. У 2014 року я їздила до сестри на Донеччину й бачили наслідки — понівечені будинки, розбиті паркани. Я так боялася — не дай боже це прийде до нас на Харківщину. Мої страхи, на жаль, справдилися”. 

Армія рф захопила Ізюм майже одразу. Пів року Оксана з рідними провела в окупації, а у вересні місто звільнили.

“Окупанти в нас були уже 7 березня 2022 року. Спочатку вони просто патрулювали місто, а згодом запровадили свою окупаційну адміністрацію та почали роздавати гуманітарну допомогу. Щодо репресій проти цивільного населення я не знаю. Але ми намагалися на вулицю сильно не виходити, бо в мене дві молоді доньки — гарні дівчата, не дай Боже чого. Тому я їм заборонила й сама не дуже по місту пересувалася. Але декілька разів довелося пересікатися з окупантами, це було дуже страшно. Бо хто його знає, що там в голові в того солдата? Зайве слово або погляд — і він може наставити на тебе свій автомат”.

Одна зі зруйнованих багатоповерхівок в Ізюмі

Фото: Костянтин і Влада Ліберови

Допомоги на відбудову так і не надали

Оксана з чоловіком та доньками жила у власному будинку. А мама з братом — в домі, який понад 40 років тому вони будували всією родиною:

“Цей дім батьки звели власноруч з самого нуля. Це було у 1985 році. За п’ять років зробили. А землю під нього від держави отримав ще мій дід. Будинок цегляний, на 97 квадратів та чотири кімнати. Там город на 6 соток, мама вже ним, звичайно, давно не займається, але все одно своя ділянка є”.

Після початку вторгнення рф Оксана забрала рідних до себе, адже в їхньому районі були сильні обстріли, а в неї – тихіше. До того ж був підвал, де можна було сховатися:

“Точної дати, коли сталися руйнування маминою оселі я не знаю, але це був квітень 2022 року. Ми якось приїхали туди, коли було відносно тихо, а там вже все розбите. Скоріш за все, що це були касетні бомби, адже дуже велика зона ураження. Фактично по всьому участку на землі якісь вирви від вибухів та снарядів”.

У самому будинку вибуховою хвилею двері та вікна вибило разом з рамами. 

Також сильних руйнувань зазнав дах. Тепер будинок страждає від погодних умов. 

Після звільнення Ізюма від російської окупації жінка подала в адміністрацію заяву про руйнування та прохання допомогти відновити мамин дім, але допомоги так і не отримала:

“Ми хотіли взяти шифер, скло та дошки, щоб забити все та хоч якось зупинити руйнування будинку. Але було дуже багато людей, кому це треба, то нам просто не вистачило матеріалів. Я довго збирала документи й згодом ми подали заяву на “єВідновлення” в “Дії”, проте це теж нічого не дало. Адже в нашій громаді програма не працює, бо ми досі в зоні бойових дій”. 

Руйнування однієї з вулиць міста

Фото: Ізюм Інформаційний

Наразі мама Оксани та її брат живуть у невеликій хатинці, яка стоїть поруч зі зруйнованим будинком, і не постраждала від обстрілів. Інколи жінка забирає рідних до себе додому.

“У мене умови краще, але їм теж хочеться більше місця й бути у себе вдома. Пощастило, що та стара хатина вціліла, її збудували ще 1917 року”.

За три роки після руйнувань ситуація з батьківською оселею стала ще гіршою. Наразі сильно тече стеля через пробитий дах. Руйнування зазнали також стіни, а внутрішній інтер’єр фактично знищений.

Читайте ще:

Просто відновити — не означає зробити доступним. Як ініціативи з Ірпеня та Тернополя змінюють міста

“Хрущовка” у Запоріжжі, зруйнована війною: чи варто було відбудовувати?

“У наш будинок влетів дрон — прямо в кухню, де сидів тато”. Історія Анжеліки Байбак з Херсонщини

“Понад 120 років стояв наш будинок, поки росія не знищила його”. Історія Валентини Тріщової з Великої Новосілки