“Квартира в Покровську згоріла, але вціліла ікона”. Історія Оксани Янтус

Оксана Янтус жила в Покровську Донецької області. Її чоловік з 2014 року служив у ЗСУ. Через 10 років він демобілізувався і родина переїхала на Волинь, тому що їхнє рідне місто постійно обстрілювали. Наприкінці  грудня 2024 року російський снаряд поцілив у багатоповерхівку, де вони мешкали. Квартира родини вигоріла вщент.

У Нововолинську, де вони живуть зараз, жінка продовжує працювати в Державній службі зайнятості. Її молодший син навчається онлайн в Покровській школі, а старший — служить в лавах ЗСУ. 

“Ми не думали, що буде велика війна, тому й не готувалися до таких жахливих подій. Але вже зараз розумію, що її наслідки для нашого здоров’я будуть довго відгукуватися. Це я вже зараз бачу по стану мого старшого сина. Та й на роботі ми змінили фокус: тепер проводимо багато семінарів про ментальне здоров’я і спілкуємося з ветеранами та ветеранками”, — розповіла Оксана журналістці “Свій дім”.

“Коли чоловік демобілізувався, ми переїхали на Волинь”

З перших днів повномасштабного вторгнення армія рф періодично обстрілювала Покровськ. Деякий час Оксана ще працювала офлайн. Вона та інші фахівці служби зайнятості їздили по району, надавали консультації, але згодом, через небезпеку, стали працювати віддалено.

“Багато часу я провела на Дніпропетровщині з чоловіком, коли він ще служив. Приїздила і в Покровськ, а згодом там і залишилася, хоч було гучно і страшно. Коли йому виповнилося 60 років і він демобілізувався, то ми в травні 2024 року переїхали на Волинь”.

З Покровська родина змогла забрати лише одяг і документи. Коли зрозуміли, що ситуація не покращиться, орендували машину і вивезли мамину собаку та деякі меблі. 

Всередині постраждалої квартири

Фото: з особистого архіву Оксани

“Ми живемо у Нововолинську, який нагадує Покровськ”

Пані Оксана каже, що Нововолинськ хоч і не промислове місто, але гарне і нагадує їй Покровськ:

“Нам на шляху трапляються гарні люди. Але ми, звісно, трішки відрізняємося від місцевих. І говоримо українською ми інакше. Одразу чутно, що ми з Донбасу – у нас інша інтонація”.

Пані Оксана зізнається, що молодший син ще не адаптувався у новому місті. Він досі навчається онлайн і спілкується з друзями з Покровська.

“А мені пощастило, що не довелося шукати нову роботу, бо Донецька служба зайнятості працює онлайн. А в Нововолинську небагато можливостей для працевлаштування. Через те, що поряд кордон з Польщею, раніше люди здебільшого працювали там”.

Попри можливість виїхати за кордон, пані Оксана навіть не розглядає такий варіант. Для неї це принципово залишатися в Україні. До переїзду у неї навіть не було закордонного паспорта. Вона оформила його вже у Нововолинську, але скористалася лише раз:

“Поряд з нами живе моя літня мама, а дитина вчиться. Я не хочу їх тягти з собою кудись. І себе я ніяк не бачу за кордоном”.

“В будинок поцілив ворожий снаряд і квартира згоріла”

У грудні 2024 року в багатоповерхівку в Покровську, де жила пані Оксана, поцілив ворожий снаряд. Від влучання вигоріло п’ять квартир, серед них і оселя жінки. Того дня загинув її сусід:

“Серед ночі я почула звуки повідомлень. Зайшла в групу нашого ОСББ і побачила світлини, що будинок горить. Я зрозуміла, що це наш четвертий під’їзд. Потім додивилася, що постраждав наш поверх”.

Зруйнований будинок

Фото: з особистого архіву Оксани

Коли пожежу в будинку загасили, знайомий зробив світлини квартири зсередини. Після цього жінка написала заяву до поліції та надала фото зруйнованого житла. Заяву на “єВідновлення” поки що не подавала — чекає на підписання закону, який дозволить отримати компенсацію за зруйноване житло на території активних бойових дій:

“Кожного дня, переглядаючи фото з Покровська, відчуваю біль. Моє рідне місто, з яким пов’язано стільки подій та історій, руйнує армія рф”.

Вціліла дерев’яна ікона

Фото: з особистого архіву Оксани

Читати ще:

“Запах троянд завжди нагадує мені про рідну вулицю Миру у Бахмуті”. Історія Наталії Волошиної