“За секунди до вибуху мама сховалася у ванній”. Історія Оксани Хомутовської

19 листопада 2025 року росія атакувала Тернопіль дронами й ракетами. Ворожий удар зруйнував будинок на вулиці Стуса й серйозно пошкодив багатоповерхівку на вулиці 15 Квітня, де мешкали батьки Оксани Хомутовської. У момент прильоту вдома була її мама — вона встигла сховатися у ванній, що врятувало їй життя. Квартира, в якій родина прожила майже 30 років, зруйнована й просякнута запахом гару.

“Попри всі руйнування, найболючішою для нас стала втрата багатьох речей брата, який помер на початку цього року. Після поховання мама не була готова з ними попрощатися, а тепер це довелося зробити вимушено. Мені було тяжко викидати пошкоджену тумбочку, яку ми з братом у дитинстві обклеювали наклейками. Тепер залишилися лише спогади”, — розповіла Оксана журналістці “Свій дім”.

“Маму врятувала звичка ховатися у ванній”

Оксана мешкає в Києві й зізнається, що вже звикла до тривог і не реагує на кожну, на відміну від мами, яка щоразу йде у ванну:

“Я до цього випадку деколи по-доброму підсміювалася над нею і казала, що краще б вона спокійно спала, бо в Тернопіль майже ніколи не прилітає. Добре, що вона мене не слухала”. 

Вранці 19 листопада Оксану розбудив дзвінок від колишньої дружини брата, яка повідомила про приліт у будинок і те, що мама не відповідає на дзвінки.

“Сказати, що я була шокована — це нічого не сказати. На щастя, мама зателефонувала колишній дружині брата якраз у той момент, коли ми з нею розмовляли. Тоді я зрозуміла, що вона жива. Лише тоді почала читати новини”, — згадує Оксана.

Оксана спочатку не турбувала маму, розуміючи, що вона могла бути в лікарні або отримувати допомогу. Тому написала їй повідомлення й чекала відповіді, а згодом дізналася деталі:

“Як виявилося, вона не почула тривогу і спала, але коли поруч стався вибух, швидко вхопила телефон, взуття та пальто і пішла до ванної кімнати. Менше, ніж за хвилину стався приліт — від вибухової хвилі на неї впали двері, а у квартирі вже був чорний та їдкий дим. Вона спочатку хотіла вибратися на дах будинку, але коли відкрила вхідні двері, то з під’їзду йшов сильний жар від вогню. Мама зрозуміла, що це не вихід, тому пішла у менш задимлену кімнату, на лоджію і дочекалася рятувальників, які зняли її з шостого поверху”.

Пошкодження в квартирі

Фото: Facebook Оксани

Які висновки комісії?

На третій день після удару Оксана приїхала до Тернополя й побачила, що сталося з будинком, де пройшло її дитинство. У квартиру вони зайшли разом. Після пережитого її мама не наважувалася зробити це сама.

“Наша квартира, в порівнянні з деякими іншими, постраждала не так сильно. Хоча, коли я дивилася відео в інтернеті, то очікувала гіршого. Повністю вигоріли перший і другий поверхи. Там нічого не залишилося, все чорне. У нас немає вікон, потріскалися стіни, постраждали техніка та меблі. Речі, які були в шафах, тепер мають запах гару. Разом з мамою ми повикидали багато речей. Що цікаво — в кімнаті, де все було зруйновано, статуетка й маленька ікона Діви Марії та Хрест залишилися повністю неушкодженими”.

Хоч квартира й не зазнала серйозних руйнувань, жити там неможливо, значною мірою через запах, відсутність вікон та комунікацій. Комісія, яка обстежила багатоповерхівку, визнала, що їхній під’їзд придатний для проживання, і там планують робити капітальний ремонт. 

“Нам дуже допомогли волонтери, які виносили великогабаритне сміття та вичищали квартири на перших поверхах. Місцеві допомагали з одягом, гігієнічними засобами та продуктами. Попри швидку реакцію місцевої влади та різних організацій, найважче було з бюрократичними питаннями: написати заяву в поліцію, зафіксувати пошкодження майна, оновити документи про право на власність та внести їх в реєстри. Не було розуміння ситуації, була якась паніка, страх не встигнути щось зробити.Тут не вистачало якогось координатора, бо я не знала, за що хапатися в першу чергу”, — розповідає Оксана.

Оксана розповідає, що мама тримається, але ще не відійшла від пережитого. У її під’їзді загинуло багато людей, яких вона знала: 

“Переживаю, щоб у неї не було посттравматичного стресового розладу, бо зараз боїться гучних звуків, тривог та досі приймає заспокійливі. Наразі мама живе у друзів сім’ї, і як тільки лунає сирена, одразу йде до них у кімнату, бо боїться залишатися сама”.

Читати ще:

“Після російського ракетного удару стеля впала на дитячі ліжка”. Історія Катерини Новак з Луцька

“У моїй квартирі жили переселенці з Лимана, які дивом вижили”. Історія Зоряни Ясної, чию оселю знищив російський дрон

“Виглянула у вікно після вибуху і побачила, як горять квартири”. Історія Любові Мартинюк з Києва