“Росіяни з дрона скинули “запальничку” в дірку в даху. Будинок, у якому ми жили 16 років, згорів”. Історія Наталії Верлатої з Херсона
зруйновано: червень 2025 / Херсонська область
Приватний будинок
Дата руйнування:
червень 2025
Адреса:
Херсонська область
Наталя Верлата не покидала Херсон від початку повномасштабного вторгнення. Вона пережила російську окупацію та постійні ворожі обстріли. У червні 2025-го російська армія скинула вибухівку на будинок, у якому її родина жила 16 років. Це була не перша атака на їхнє житло, але цього разу вогонь знищив усе — рятувальники не могли приїхати через небезпеку. Наразі вони переїхали до орендованої оселі.
Наталя 25 років працювала в журналістиці — в обласній державній телерадіокомпанії, яка згодом стала філією суспільного мовника “Суспільне Херсон”. Після початку окупації залишатися на посаді стало надто небезпечно, тож Наталя передала свої обов’язки колегам, які виїхали з міста. У грудні 2022-го завершився термін її контракту і вона вирішила його не продовжувати, бо доглядала за батьком, у якого стався інсульт. Через вісім місяців вона повернулася до роботи, але вже до Департаменту зовнішніх комунікацій та взаємодії з медіа Херсонської міської ради. На той момент в пресслужбі залишилися працювати кілька людей і лише одна — в Херсоні.
“Треба було посилити цей блок, щоб вчасно інформувати місцевих, для яких дуже важливо отримувати інформацію з офіційних ресурсів. Херсон — особливе місто, яке пережило окупацію і не скорилося. Під щоденними обстрілами воно живе, працює і навіть потроху відкривається бізнес. Люди ризикують багато чим, але все одно намагаються не опускати руки”, — розповіла Наталя журналістці “Свій дім”.
“На наш будинок росіяни скинули вибухівку з дрона”
Наталя з родиною прожила 16 років у будинку в прибережній зоні Херсона. Вони переїхали туди 2009 року, коли її доньці було дев’ять місяців:
“Я народила доньку, наша родина розширилася і ми вирішили, що будемо жити разом з татом і сестрою в одному сімейному будинку. Ми придбали “коробку з комунікаціями”, яку з роками облаштували на свій розсуд та смак, а потім нас прийшли звільняти”.
Кімната в будинку до руйнування
Фото: особистий архів Наталії
Район, у якому живе Наталя, постійно потерпає від обстрілів, адже він розташований близько до ворожих позицій. Швидка допомога сюди вже давно не виїжджає, а поранених евакуюють поліцейські на броньованих машинах.
Вперше дім її родини постраждав 16 жовтня 2024 року внаслідок мінометного обстрілу: тоді вилетіла частина вікон. 4 червня 2025-го російські військові скинули з дрона вибухівку у двір Наталії та пошкодили сходи та вікна. Наступного дня трьома скидами вибухівки вони пробили дах будинку, а ще через день підпалили його, скинувши “запальничку” в дірку в даху. Рятувальники не змогли приїхати і загасити полум’я — військові через складну безпекову ситуацію не пропустили їх на місце події.
Пошкоджена після обстрілу кімната
Фото: особистий архів Наталії
“Російські окупанти прекрасно бачать, що вони роблять, куди кидають вибухівку чи стріляють. Це їхня тактика терору. Ми не єдині, з ким вони так вчинили. У нас в районі зачинилися в один момент три магазини на одній вулиці, бо росіяни побили їх з дронів. Одну сусідку вони вбили, коли вона поверталася з закупів. Ворог намагається усілякими способами зробити життя у цій зоні нестерпним”.
Більше пів року Наталя з чоловіком двічі на тиждень привозили сусідам безкоштовний хліб від благодійників. Збирали списки, їздили на закупки і привозили продукти місцевим, хто не мав можливості зробити це самотужки. Зараз становище цих людей, які ще залишилися, значно погіршилося.
Руйнування будинку
Фото: особистий архів Наталії
Наталя з родиною вже переїхали до орендованого будинку. Жінка каже, що просто диво, що вони знайшли його так швидко. Житло комфортабельне, хоча, звісно, їхня попередня оселя була пристосована під потреби сім’ї та маломобільного батька:
“Ми б могли залишитися в нашому районі, але після всього, що трапилося, вже не хотіли інших людей наражати на небезпеку. Я розумію, якщо росіяни побачать активність біля будинку, де тривалий час нікого не було, то можуть обстріляти й сусідню хату”.
Фінансово допомогти родині можна за реквізитами:
Поповнити конверт через Приват24
Номер картки конверта: 5168752136500033
“Понад три роки підгодовуємо покинутих тварин”
Під опікою Наталії було чотири великі собаки і десять котів. Через пожежу один котик пропав, можливо, загинув. Одна кішечка залишилась на згарищі, для неї передають корм через сусідку. Але інших тварин вона забрала із собою у новий будинок.
Коти, яких забрала Наталя
Фото: особистий архів Наталії
Жінці було дуже боляче залишати всіх тварин з району, яких вона підгодовувала понад три роки. Наразі вона шукає можливості, як і надалі забезпечувати їх їжею. Люди, які залишаються, готові це робити, але за умови наявності кормів, бо через безпекову ситуацію бояться виходити до магазинів.
Доглядати за тваринами Наталя почала ще на початку повномасштабного вторгнення. Тоді багато людей виїжджали з міста та залишали їй ключі від хат, щоб вона могла приглядати за собаками та котами:
“Не всім вистачило сил, можливостей, совісті чи чогось іншого, щоб забрати з собою домашніх улюбленців, тому на вулицях залишилося багато тварин. Вони були розгублені та покинуті. Тоді ми з сусідами згуртувалися і почали їх підгодовувати. І не полишали понад три роки”.
Домашні улюбленці
Фото: особистий архів Наталії
“Окупація — це страх, який не залишає тебе ні на секунду”
Російська окупація Херсона тривала вісім із половиною місяців. За цей час місцеві переживали щоденний терор.
“Зараз в Херсоні небезпечно. З цим ніхто не буде сперечатися, бо тебе може спіткати лихо будь-де. Але під час окупації був настільки панічний, липкий страх, який не покидав тебе ні на секунду. Це був період абсолютного безправ’я, і ти ніколи не знав, що очікувати від росіян. На моїх очах вивозили сусідів із пакетами на голові, вламувалися в будинки та обшукували їх. Ми не могли нікуди вийти. Ти лягав ввечері спати і не був впевнений, що до ранку зможеш дожити у своїй оселі. Одного разу сусіду стало зле серед ночі, а зранку він прийшов до нас і подзвонив у двері. У цей момент я пережила таку паніку, бо я не знала, хто це”, — розповідає вона.
Наталя каже, що в Херсоні людей з проукраїнською позицією було набагато більше, але вони намагалися “не висовуватися”. Жінка весь час прагнула вести такий спосіб життя, щоб не привертати до себе увагу, бо розуміла, що все це може закінчитися, як мінімум “на підвалі”.
“За час окупації росіяни спотворювали місто. Всюди торгували спиртним, і майже на кожному кроці повідкривали “наливайки”. Там стояли великі бутлі, де маркером було написано “коньяк” та “самая вкусная в мире водка”. Коли на базарі у продажу побачила самогонні апарати, то зрозуміла, що це вже дно. А ліками торгували просто з землі або з капотів авто, без дотримання жодних умов зберігання”.
“Спершу не повірила, що Херсон звільнили”
11 листопада 2022 року ЗСУ звільнили Херсон від російської окупації. На той момент місто вже кілька діб було без електрики, води, зв’язку. Наталя так довго чекала на деокупацію, що одразу не змогла в це повірити:
Херсон, 14 листопада 2022 року
Фото: Офіційний канал Володимира Зеленського
“До мене прийшли мої сусідки і кажуть: “Ти поки тут зі своїми котами і собаками возишся, а наші вже в місто зайшли”. Я їм тоді відповіла, що такого не може бути. Але коли вийшла з двору, побачила, що назустріч ідуть юрми людей, загорнутих в українські прапори. І тоді вже прийшло усвідомлення, що Херсон вільний. Наступного ранку ми з чоловіком поїхали на площу Свободи. Там зібралося багато містян. Всі плакали, сміялися та обнімалися. Військові були в шоці і казали, що їх ніде так не зустрічали. Їх носили на руках та дарували квіти. Але під час цього святкування я почула розмову двох жінок і зрозуміла, що вони не українки. Під час окупації росіяни перевезли в місто свої сім’ї, але вони виїхали не одразу. Одна з них сказала: “Ты посмотри, сколько искренне радующихся людей”. Для них було шоком те, наскільки херсонці чекали звільнення міста та нарешті відчули щастя”.
Читати ще:
“У наш будинок влетів дрон — прямо в кухню, де сидів тато”. Історія Анжеліки Байбак з Херсонщини
Повернулася з Іспанії і тепер водить тролейбус у Франківську. Історія Олени Любери з Луганщини