“У рідному місті залишилася нещодавно придбана квартира та салон краси”. Історія Наталії Отвагіної з Сіверськодонецька

Наталія Отвагіна була змушена залишити успішний бізнес у сфері краси та нещодавно придбану квартиру в Сіверськодонецьку через повномасштабне вторгнення рф. Її житло в рідному місті перебуває у занедбаному стані, а автомобіль окупанти вкрали ще у 2022 році після захоплення міста. Що сталося з будівлею, де знаходився салон краси, їй невідомо. Нині жінка разом із молодшою донькою мешкає на Закарпатті, де відкрила власний кабінет косметологічних послуг.

“У нас було щасливе і радісне життя в рідному місті. Тепер Луганщина перетворилася на гетто: довкола вибухонебезпечні предмети, зіпсована екологія та відсутність елементарних благ цивілізації. Майбутнього там немає, принаймні для нашої родини”, — говорить жінка журналісту “Свій Дім”.

Від кабінету до власного салону краси

У 2004 році, після завершення навчання у Луганську та народження першої доньки, Наталія вирішила спробувати себе в бізнесі та відкрила кабінет у Сіверськодонецьку, де надавала косметологічні послуги. Через кілька років вона вже мала власний салон краси. 

“Тоді ця галузь тільки починала розвиватися, тому від клієнтів не було відбою. Це були базові послуги — ультразвукова чистка, пілінг та масаж. Згодом у маленькому кабінеті мені стало тісно. Тоді якраз один із наших закладів “Візаві” переїхав на нову адресу, а старе приміщення вони здавали. Я знала власників і домовилася з ними про оренду. Так у 2008 році я відкрила власний салон краси під назвою “Да”. Взагалі-то він мав називатися “Yes”, але мені чогось переклали вивіску. Клієнтам сподобалося, тому міняти вже не стала”, — згадує жінка.

На новому місці Наталія не лише надавала послуги у сфері краси та косметології, а й проводила навчальні курси для починаючих майстрів — масажистів, перукарів, візажистів тощо.

“Так ми розвивалися, збільшували дохід та кількість клієнтів. Проте нас зупинили події 2014 року, коли місто декілька місяців було в окупації. Я тоді вивезла дітей до родичів у Полтаву та повернулася. На щастя, тоді все обійшлося — місто звільнили майже без боїв, лише на околицях лунали вибухи та постріли”.

Після завершення активних бойових дій в області до Сіверськодонецька приїхало багато переселенців з окупованого Луганська та інших міст. Тоді Наталія допомогала землякам з різними питаннями – оформленням документів, орієнтуванням по місту та просто підтримувала розмовами. Щоб краще розуміти їхні потреби, жінка навіть здобула освіту психолога:

“Поступово люди оговталися й почалися користуватися, в тому числі, й послугами у сфері краси. Загалом бізнес розвивався швидко. До початку великої війни в мене було дев’ять співробітників і фактично весь спектр послуг б’юті-індустрії”.

“За 3 дні проїхала майже всю країну”

Повномасштабне вторгнення рф Наталія зустріла вдома. Доньки на той момент були у родичів: одна — в іншому місті, друга — за кордоном. Бойові дії в Сіверськодонецьку інтенсивно розгорталися, тому часу на роздуми у жінки не було — вже за місяць їй довелося кинути бізнес і квартиру, щоб врятувати своє життя: 

“До великої війни я ніяк не готувалася. Жила своїм життям, працювала, виховувала дітей, а на новини про ймовірний напад рф реагувала так: “Минулося у 2014 році, й зараз все буде добре”. Проте зранку 24 лютого я прокинулася від вибухів, відкрила інтернет і побачила наскільки все серйозно”.

Під час вибухів доводилося бігти в укриття, а в березні ситуація загострилася, і Наталія з друзями евакуювалися з міста. На машині знайомих спочатку доїхали до Дніпра, де теж було неспокійно, тому вирішили їхати далі на захід — а саме в Ужгород. Уже 23 березня вони були на Закарпатті. Там її довелося починати  нове життя та відновлювати бізнес.

Квартира та машина залишилися в окупації

У Сіверськодонецьку в Наталі була квартира, яку жінка купила та облаштувала в 2018 році. Пожити у новій оселі вона встигла лише чотири роки.

“В 2008 році я купила свою першу оселю, потім продала її, додала коштів і придбала нову. Обійшлася вона мені тоді у 18 тисяч доларів. Будинок розташований на Гагаріна, 109а — це так званий “чеський проєкт”. Трикімнатна квартира була в гарному стані, я лише зробила невеликий косметичний ремонт”, — розповідає жінка. 

Будинок, де жила Наталія, вцілів. Лише частково обгоріла одна його частина. Сама квартира стоїть, але речі всі розкидані, а навколо сміття — це окупанти робили там “ремонт”. Після захоплення міста росіяни оглядали вціліле житло та заселяли туди інших людей. Якщо в них не було доступу до квартири через сусідів, двері просто взламували. Окупанти встановили нові вікна та замінили батареї:

“У моїй квартирі зараз ніхто не живе, ключі є у знайомої. Що далі буде з житлом — невідомо. А от мою машину росіяни просто вкрали. Це було ще у 2022 році”.

Нове життя на Закарпатті

Відновлювати бізнес на новому місці Наталія почала вже влітку 2022 року.

“В мене була дуже гарна знайома, з якою ми багато років спілкувалися у Фейсбуці. Вона ще до великої війни часто кликала в гості, але часу ніколи не було, а тут ось таке лихо — тому я їй написала. Їхня родина мене зустріла, вони тимчасово дали мені квартиру, щоб я могла оговтатись. Молодша донька зі мною, старша — навчається за кордоном. Згодом вже тут я відкрила косметологічний кабінет і купила кушетку. Також ще до окупації Сіверськодонецька домовилася й змогла вивезти частину обладнання звідти”. 

За понад два роки роботи Наталія придбала нове масажне та медичне обладнання, ввела додаткові послуги і фактично повноцінно повернулася до справи.

“У Сіверськодонецьк більше не повернемося”

Наталія разом з молодшою донькою живуть в Ужгороді. Проте після завершення війни жінка планує переїхати до Києва. А от у рідне місто, у разі його звільнення, вона повернеться лише з однією метою — вирішити долю майна:

“Вдома на Луганщині безпечно не буде ще довго, якщо взагалі буде. Навкруги вибухонебезпечні предмети, а екологія сильно постраждала. Моя донька навчається в 10 класі, і ми думаємо про майбутнє. А там його вже не буде”.

Наразі в планах Наталі — виграти грант, щоб на отримані кошти придбати обладнання для нових послуг: проведення УЗД та нервово-м’язової стимуляції.

“Зараз люди, на фоні стресу через війну, дуже виснажені: їхнє тіло та м’язи зажаті, тому це було б дуже корисно. Також я продовжую вести курси для навчання нових спеціалістів, і, звичайно, підтримую контакти з нашими земляками. Як тільки вони бувають в Ужгороді по роботі або особистих справах, то одразу йдуть до мене в гості, і це дуже приємно”. 

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».

Читайте ще: “Через бюрократичні проблеми я не можу отримати повну компенсацію за пошкоджену квартиру”. Історія Євгена Садка, засновника шрифтового веб-сервісу Rentafont