“Мала власний бізнес та трикімнатну квартиру в Бахмуті”. Історія Наталі Артеменко

Наталя Артеменко вела активне життя в Бахмуті на Донеччині. Після виходу на пенсію розвивала власний бізнес — магазин дитячих товарів. Все це довелося залишити, щоб врятувати життя. Жінка переїхала на Полтавщину, де разом з іншими переселенцями організувала громадську організацію, яка займалася наданням гуманітарної допомоги. Але проблеми зі здоров’ям змусили її переїхати в Київ, де вона і залишилася. 

Її житло на Донеччині знищене російськими обстрілами. На місці двоповерхового будинку залишилися лише стіни.

“У мене була шикарна трикімнатна квартира, поряд гараж та дача. Я весь час була в русі й не сиділа на місці, але про це залишилися лише спогади. Армія рф стерла мій рідний Бахмут, який до їхнього “приходу” потопав у зелені та квітах”, — розповіла журналістці “Свій дім” Наталя Артеменко.

Будинок до руйнування

Фото: з особистого архіву Наталі

“Сирена вила зранку до вечора”

Вперше мешканці Бахмута стикнулися з російської агресію у 2014 році. Після відновлення контролю над Бахмутом, туди приїжджали люди з Донеччини та Луганщини, які тікали від обстрілів. Наталя згадує, як разом з іншими мешканцями міста допомагала переселенцям: шукали житло, надавали продукти та фінансову підтримку.

Але все це не підготувало жінку до того, що відбудеться 24 лютого 2022 року. До великої війни вона не готувалася, бо вірила, що “щоб не сталося, то не надовго, і мирне життя скоро знову повернеться”.

“З початком повномасштабного вторгнення обстановка у Бахмуті стала жахливою. Я жила поряд з військовою частиною, тому переїхала до дітей. Там також було неспокійно — постійно стріляли та їздила військова техніка. Сирена вила весь час. Ми навіть просили її вимкнути, бо неможливо було слухати це зранку до вечора”, — згадує вона.

“Волонтерська діяльність в Миргороді”

У квітні 2022 року Наталя зі сватами евакуювалася до міста Миргород Полтавської області: жила у будинку подруги, яка виїхала до Німеччини: 

“Там я зустріла багато бахмутян. Ми об’єдналися і створили громадську організацію “Діаспора гідності”, яка надавала гуманітарку іншим переселенцям, які переїхали сюди. Ми просили допомогу всюди, де тільки можна: від Києва до Ужгорода, у телеведучої Маші Єфросиніної, а також у п’ятидесятників”.

Волонтерство в Миргороді

Фото: з особистого архіву Наталі

У Наталі цукровий діабет та астма. Пережитий стрес в Бахмуті не минув без наслідків і призвів до погіршення здоров’я. Коли місцевий лікар сказав, що більше не може їй нічим допомогти, довелося переїхати в Київ, щоб продовжити лікування.

“Мені 72 роки, але я досі працюю”

“В столиці я лікувалася в інституті пульмонології, а після виписки вирішила залишитися в Києві через сімейні обставини. Спочатку місяць жила в хостелі, де була там комендантом. Потім волонтери знайшли мені квартиру, де я прожила пів року і платила лише за комуналку. Зараз вже живу в новому місці і донька оплачує там оренду”, — розповідає Наталя.

Жінка зізнається, що попри те, що доводиться жити у великому місті, вона відчуває себе там “як риба у воді”. Каже, що “не сумує і не плаче у подушку”, а залишається активною:

“Я 8 місяців працювала в поліклініці молодшою медичною сестрою. Проте, коли почався сезон грипу та ковіду, довелося піти, щоб також не захворіти й не погіршити стан астми. Але я не можу сидіти без діла: то в школі підпрацюю, то в банку та офісі. Єдине, що вибиває з колії — це коли мене питають про вік. Так, мені 72, але я виглядаю років на десять молодше, активна та без шкідливих звичок. Тому намагаюся працювати в міру того, як дозволяє здоров’я”. 

Наталя підтримує зв’язок з бахмутянами, яких розкидало по всій Україні. Вони не лише спілкуються, а надсилають одне одному на свята пакунки зі смаколиками.

“Залишилися лише стіни на місці двоповерхового будинку”

У Бахмуті в Наталі була трикімнатна квартира. 20 січня 2023 року двоповерховий будинок згорів від прямого влучання. 

Зруйнований будинок

Фото: з особистого архіву Наталі

Від нього залишилися лише стіни:

“Дізналася про руйнування від сусідки. Вона надіслала фото будинка всім мешканцям. Боляче навіть згадувати про рідний дім. Нещодавно дочка скинула відео з дрона, де видно наше житло, а точніше те, що від нього залишилося”.

Читати ще:

“Запах троянд завжди нагадує мені про рідну вулицю Миру у Бахмуті”. Історія Наталії Волошиної

“Спокійно пожити в новій квартирі ми з чоловіком змогли лише рік”. Історія Алли Дриги з Донеччини

“Мого Маріуполя більше немає”. Історія Ірини Кулішової, яка пережила блокаду міста та втратила дім