“Після пекла у Маріуполі я хочу бути подалі від війни, обстрілів і росії”. Історія Марини Доренко з Маріуполя

Марина Доренко (прізвище змінено в цілях безпеки) народилася та жила в Маріуполі до 2022 року. Жінка працювала продавчинею в одному з супермаркетів і повномасштабне вторгнення рф застало її на робочому місці. Вона якраз прийняла зміну, стала за касу і почула перший вибух. В оточеному місті вона залишалася до середини березня, а виїхати змогла лише завдяки небайдужим людям. Наразі жінка живе у Німеччині та не планує повертатися до України.

“Ті майже 4 тижні назавжди змінили моє ставлення до життя та власної безпеки. Тому я триматимуся якомога далі від обстрілів, війни та росії”, — говорить Марина журналісту “Свій дім”.

Жінка згадує, що вибухи в Маріуполі були і вдень, і вночі. А вирватися з того пекла вдалося завдяки небайдужим людям, яких вона випадково зустріла в місті:

“Психіка зламалася. Не було можливості поспати, щоб відпочити — я постійно думала, що ось-ось прилетить. Так, я ховалася в підвалі будинку, але це радше було для самозаспокоєння, адже то було не бомбосховище. А в середині березня я просто не витримала і зранку пішла у напрямку адміністрації. Там зустріла людей, які теж шукали можливості виїхати з міста. У них було авто, хтось зміг зв’язатися зі своїм другом, який був у Бердянську, і той підказав нам відносно безпечний шлях евакуації. Головне слово тут — відносно”.

Дорога була повз російські блокопости. На кожному з них чоловіків ретельно допитували, але Марина обійшлася лише перевіркою телефона:

“Було дуже страшно, хто знає, що в голові у окупантів, який наказ вони  отримали. Це ж люди зі зброєю, які можуть зробити що завгодно, і їм за це нічого не буде. Ця думка не покидала мене весь шлях від Маріуполя до Бердянська”.

Нове життя у Німеччині

У Бердянську Марина залишилася на декілька днів. Згодом змогла виїхати до Запоріжжя, а вже звідти — за кордон. 

“Обрала Німеччину, тому що в школі гарно знала мову. Також тато тут служив ще в радянські часи й казав, що це гарна країна. Ще в чаті для біженців почитала відгуки інших людей, і більшість з них були позитивними. Спочатку жила в Мюнхені, а згодом переїхала у Ганновер. Отримую кошти від держави та активно згадую німецьку мову на курсах. Якщо все буде добре, то незабаром піду працювати”, — розповідає жінка.

Марина каже, що швидко адаптувалася й звикла до німецького ритму життя та звичок. Проте все ж таки сумує за Україною: 

“Тут ніхто нікуди не поспішає. Маленьке село чи велике місто — байдуже. Темп життя однаковий — повільний. Це добре, мабуть, особливо для психічного здоров’я. Хоча на початку було незвично, але поступово я акліматизувалася. Дуже сильно мені допомогли наші українці, з якими ми й досі підтримуємо комунікацію та спілкування. Саме вони були моїми поводирями у світ Німеччини, коли я тільки приїхала”.

Від квартири у Маріуполі нічого не залишилося

Двокімнатна квартира на проспекті Металургів, яка дісталася жінці в спадок від батьків, перетворилась на попелище. Окупанти спочатку зруйнували дім снарядами, а після захоплення міста знесли його.

“Всі спогади про маму й тата залишилися там. У мене вкрали не тільки дім, а й пам’ять. Цю квартиру тато отримав від держави в 1986 році. Вона доволі простора, на 55 квадратів, хоч і двушка. Останній ремонт робила вже я — у 2019 році все завершила. Найулюбленішим місцем для мене була кухня, адже я люблю кулінарити. У свої вихідні я зазвичай готувала щось незвичайне та смачненьке. Це було моє хобі. Друзі навіть підбивали мене розпочати власний бізнес та торгувати своїми десертами. Можливо, якби не вторгнення рф, то я б навіть наважилася”, — каже жінка.

Про те, що окупанти знищили, а потім знесли її дім, вона дізналася від знайомих, які залишилися в місті. Згодом гортала стрічку новин у телеграмі і побачила знайомі стіни:

“Просто приїхала спецтехніка та знесла все під нуль. Це було важко назвати будинком, просто чорна коробка. Проте щось з моїх речей там могло вціліти, але тепер це немає ніякого значення”.

Повертатися в рідне місто Марина не планує навіть у разі його звільнення. Каже, що більше не зможе жити там, де навесні 2022 року панувала смерть:

“Енергетика нікуди не зникає. Вона все ще там. Всі ті могили, руїни, жертви та тіла. Якщо не фізично, то духовно. Життя там не буде, для мене це тепер мертва зона”.

Розкажіть про своє зруйноване житло або бізнес. Заповніть просту анкету https://bit.ly/sviydim

Читайте ще:

“Гострий бізнес” — як підприємець з Запоріжжя продовжує виготовляти соуси, незважаючи на війну. Історія Максима Пузанова

Наші супи в реторт-пакетах зберігаються до 11 місяців без холодильника”. Історія Марії Бубнової з Маріуполя, яка відновила бізнес на Київщині

Війна забрала бізнес і будинок. Історія Миколи Головка з Покровська, який змінив професію і став масажистом

“Я працюю в пам’ять про брата”. Історія переселенки з Донеччини Олени Хатмулліної, яка відновила бізнес на Тернопільщині

Як отримати компенсацію за зруйноване майно: читайте в онлайн-посібнику від команди “Свій дім”

“Хліб — це стратегічний продукт”. Як в Запоріжжі попри війну та обстріли працює крафтова пекарня “Панібулка”