Атака росії на Миколаїв: “Мій хлопець написав одне слово — “біда” та скинув фото, як горить наш магазин”. Історія Марії Зіненко

Масований ракетний обстріл Миколаєва 15 жовтня 2024 року знищив сімейний бізнес родини Марії Зіненко. Внаслідок удару згоріли торговельні павільйони на Корабельному ринку, серед яких і магазин сантехніки, який батько Марії відкрив понад 25 років тому, взявши кредит для купівлі приміщення. Пожежа знищила все майно, тільки товару було на суму понад 3 мільйони гривень. Тепер Марія, яка завжди допомагала ЗСУ, відкрила збір, щоб підтримати батьків і відновити зруйнований бізнес.

Колись тато Марії торгував на ринку. Згодом дружина переконала його взяти кредит і купити власне приміщення. Так і з’явився власний магазин сантехніки з великим асортиментом товарів: від раковин до ванн. 

“Це був наш єдиний магазин, складів або інших точок ми не мали. На момент обстрілу всі були вдома й спали. Прокинулися від вибухів. Я з вікна побачила, що починається сильна пожежа. Мій хлопець, який жив неподалік ринку, поїхав подивитися, куди прилетіло. Через деякий час він написав мені лише одне слово — “біда”. А потім скинув фото нашого палаючого магазину. Тата розбудили колеги. Ми зібралися за 2 секунди, взяли вогнегасники, відро з піском й полетіли туди. Була надія, що може вдасться хоч щось врятувати, але ми не розуміли масштаби полум’я. Загасити його не могли навіть пожежники”, — розповіла Марія Зіненко журналісту “Свій Дім”.

Зараз сім’я перебуває в шоковому стані, особливо тато дівчини — армія рф знищила справу його життя. Проте, за словами дівчини, вони планують відновити бізнес: 
“Можливо відкриємо маленький магазин. Щоб підтримати батьків, я організувала збір для своєї  родини. За 3 дні люди скинули мені майже 180 тисяч гривень”.

“За кордон — це не моє”

“Росіяни просто ненавидять нашу націю й не хочуть, щоб ми існували. Ми в них, як кістка поперек горла. Саме тому я відчувала, що буде велика війна. Ще й новин багато було про те, що окупанти стягують техніку біля нашого кордону. Добре пам’ятаю 23 лютого 2022 року, коли я підійшла до тата та сказала, що може бути повномасштабне вторгнення і що треба поїхати на заправку, купити бензин і речі першої необхідності. А тато відповів: “Доню, ну яка війна, 21 століття на дворі”.

24 лютого 2022 року Марія прокинулась о 10 ранку. Саме тоді мама й повідомила їй шокуючу новину.

“Я з дитиною жила на зйомній квартирі, ми одразу перебралися до батьків. Перші дні місто сильно обстрілювали, у батьківській хаті повилітали вікна й уламками пошкодили паркан та територію. Ми взагалі у вікно бачили, як наші бійці збивають ворожі дрони. Вже 27 лютого ми з дитиною виїхали з Миколаєва. Забрали маму, сестру, невістку, всіх жінок, одним словом, і поїхали до Дніпра, де жила ще одна з моїх сестер. Загалом нас було 6 жінок і 5 дітей. На початку березня ми евакуювалися за кордон: спочатку це була Словаччина, а через 4 дні поїхали в Чехію. Ночували у волонтерському центрі, потім знайшли будинок від місцевих жителів для біженців з України. Змогли влаштуватися на роботу — на виноградники, прибиральницями й так далі”, — розповідає Марія.

В Чехії родина жила три місяці, а згодом вони дізналися про безкоштовну програму для українців в Канаді. Придбали квитки й поїхали туди:

“Нас заселили в готель, де було харчування та всі умови. Але мене вистачило лише на три місяці, бо це все не моє. Я завжди хотіла жити в Україні, а тут мене висмикують з мого життя та “пхають на інший континент”. Наприкінці вересня 2022 року я зібралась, взяла дитину й повернулася додому. У листопаді звільнили Херсон і в місті стало тихіше”.

Мама та старша сестра Марії теж повернулися додому. В Канаді залишилися лише невістка та інша сестра. Брат і тато весь час залишалися у Миколаєві. 

“Зараз усі разом живемо в батьківській хаті. Ми її не ремонтували після обстрілів, лише вікна вставили, бо без них просто ніяк”, — каже дівчина.

Від блогу про життя до зборів на ЗСУ

У Миколаєві Марія живе з трирічного віку. Її батьки переїхали в місто з Дніпра. Ще до початку великої війни, в 2019 році, вона почала займатись блогерством.

“Почала вести інстаграм, люди підписувалися, бо я була учасницею однієї розважальної передачі на Новому каналі, тому фанбаза сама сформувалася — треба було лише створити для них платформу. Це був блог про життя, материнство та просто про мене”, — пригадує вона.

Після початку великої війни Марія перепрофілювала свою сторінку в соцмережі. Тепер вона присвячена волонтерству та зборам на потреби ЗСУ. 

“Загалом в мене 70 тисяч підписників. Волонтерити я почала ще в Чехії. Закривали тоді маленькі збори, адже у наших хлопців не було взагалі нічого. Навіть на форму кошти збирали. Я все робила дистанційно, замовляла на Нову Пошту, а тато їхав, забирав й віддав усе бійцям. Далі почали збирати гроші на машини, дрони та речі першої необхідності. Які є запити у хлопців, те й купуємо. Зокрема зараз відкрита банка на авто для одного з підрозділів. Усі зібрані кошти я передаю напряму бригадам, адже багато знайомих на фронті. Звертаються вони до мене особисто. Сестра теж в цій темі, ми навіть починали разом”, — розповідає дівчина.

За два з половиною роки дівчина зібрала близько 3 мільйонів гривень на потреби ЗСУ: 

“Ми закриваємо потреби не лише миколаївським бригадам чи тим, що стоять на півдні. Допомагаємо всім, хто боронить нашу країну на будь-якому напрямку. Брат мій також в силах оборони. Зокрема допомагаємо і його підрозділу”.

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».

Читайте ще: Міжнародний реєстр збитків. Нові правила та можливості для подання заяв