“Три місяці не могла змиритися з тим, що наш будинок знищений. А згодом зрозуміла, що треба відпустити ситуацію”. Історія Маргарити Щербинової

Маргарита Щербинова жила в Рубіжному Луганської області. Працювала помічницею нотаріуса у Сєвєродонецьку. Її чоловік — військовий пенсіонер. Подружжя виховало двох доньок, народилися онуки. Їхнє гарне та спокійне життя завершилося 24 лютого 2022 року, коли ворожі снаряди полетіли на місто. Після евакуації вони опинилися в Естонії, мріють про повернення додому, але поки не мають цієї можливості.

“Ми добре жили. Не мали проблем в родині та на роботі. Були всім задоволені. В нашому будинку виросли діти, народилися онуки. Ми мали невелику теплицю, вирощували фрукти, ягоди та різні овочі. Коли придбали житло, то всього цього не було. Самостійно побудували гараж, літню кухню на дві кімнати, замінили вікна, двері та дах, заасфальтували подвір’я. Були готові до спокійної старості”, — розповіла журналістці “Свій дім” жінка.

“Не виходили з підвалу навіть вночі”

Зранку 24 лютого 2022 року Маргарита почула гучний вибух, від якого задрижали стіни. Онука, яка у них гостювала, злякалася і почала плакати. Жінка спитала у чоловіка: “Це те, про що думаю?”.

“Рубіжне обстрілювали постійно. Ми майже не виходили з підвалу. Вибухи були як по графіку. По двору не можна було пройти – всюди лежали уламки снарядів. Але тоді будинок ще був цілий”.

Маргарита з чоловіком евакуювалися з Рубіжного 15 березня. Разом з друзями та сусідами сформували колону з восьми автівок. Виїжджати разом було не так страшно.

“Коли дізналася про руйнування житла — майже не спала”

Спочатку подружжя зупинилися в місті Кам’янське Дніпропетровської області у знайомих. Вони перепочили й поїхали до молодшої доньки жінки в Туреччину.

“Саме там я отримала звістку про те, що мого дому немає — він розбитий та згорів. Сусіди, які виїхали з Рубіжного пізніше, надіслали мені відео. Я майже не спала та постійно плакала. Але згодом зрозуміла, що треба відпустити цю ситуацію”.

Через три місяці подружжя покинуло Туреччину. В новій країні було важко — інша культура, мова та відсутність будь-якої допомоги. 

“Життя та робота в Естонії”

“Ми приїхали до Естонії, де зареєструвалися як біженці. Спочатку нас поселили в готелі на березі моря, а за місяць почали шукати постійне житло. Там я познайомилася з місцевою жінкою, яка звела нас зі своєю однокласницею, яка здавала двокімнатну квартиру в маленькому містечку”. 

Це був двоповерховий будинок на 8 квартир, де жили українці та естонці. Перекладачка з місцевої сільради допомогла Маргариті з роботою. В той час жінка вже зареєструвала у службі зайнятості, але вирішила не чекати інших пропозицій. 

“Вже 18 серпня 2022 року я вийшла на нову роботу. Для цього зібрала всі документи та довідки та переклала диплом. Я працівник з догляду і допомогаю людям з різними вадами. Чоловік теж працевлаштований, хоч до цього був на пенсії. Але життя склалося так, що ми готувалися до спокійної старості, а опинились біля розбитого корита з необхідністю починати все з нуля”.

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».

Читати по темі: Російський шахед знищив дім, який відремонтували за програмою “єВідновлення”. Історія Олени Кузнецової