“Наше село окупували у листопаді 2024 року, а дім перетворився на руїни”. Історія Лариси Утки з Донеччини

Понад 50 років Лариса Утка та її чоловік прожили в селі Новоселидівка на Донеччині. Через повномасштабне вторгнення рф подружжя вимушено залишило рідний дім. Родина наважилася евакуюватися лише у 2024 році,  а згодом знайомі повідомили, що їхнє житло перетворилися на руїни. Нині вони живуть в Києві, де допомагають дочці виховувати маленьку онуку. Мріють про покращення житлових умов, адже зараз туляться п’ятеро в однокімнатній квартирі.

Через фінансові проблеми та відсутність власного житла вони влаштувалися на роботу, хоча Володимир уже був на пенсії як почесний шахтар. У листопаді 2024 року подружжя дізналося, що Новоселидівку окупували росіяни, а від їхньої оселі залишилися лише руїни.

“Зі слів знайомих, які були там до останнього, від нашої хати нічого не залишилося. Немає стін, даху, самого двору. Просто руїни. От буквально вчора я розмовляла із нашим жителем, то він сказав, що все зруйновано під фундамент”, — розповідає Лариса Утка журналісту “Свій Дім”.

“До повномасштабного вторгнення не готувалися”

“Ми жили недалеко від лінії фронту, в нас інколи стріляли. Але що почнуться такі події, ми, звичайно, не знали. В нас була зібрана тривожна валіза, але це більше для самозаспокоєння”, — каже жінка. 

Лариса згадує, що 24 лютого одразу зрозуміла, що це не просто чергова стрілянина. Паніка охопила людей, вибухи стали частішими і сильнішими:

“Односельці почали масово виїжджати, особливо в кого дітки маленькі. В нас село знаходиться вздовж траси на Покровськ, тому ми бачили всі ці евакуаційні колони”.

“Життя в столиці — не по кишені”

Родина залишалася у Новоселидівці понад два роки від початку великої війни. Виїжджати не хотіли через майно, на яке заробляли все життя.

“Я евакуювалася в липні 2024 року, а чоловік — у жовтні. Наша вагітна дочка виїхала в лютому до Києва, бо в неї вже підходив термін пологів. Тут була ще одна наша дитина, тому ми опинилися у столиці. Я спочатку допомагала доньці з маленькою онукою, а тепер знайшла роботу. Грошей не було, а життя в столиці дороге. Я влаштувалася до інституту травматології, де приймаю замовлення на ортопедичні устілки, фактично стою на ресепшені. А мій чоловік Володя працює у приватній охоронній фірмі”, — розповідає жінка.

В Києві родина живе в однокімнатній квартирі, яку вони зняли ще рік тому для доньки. Лариса постійно думає про покращення житлових умов, проте коштів ледве вистачає на оренду цього приміщення:

“Зараз нас тут п’ятеро: ми з чоловіком, донька з дитиною та ще одна жінка з нашого села. Це наша подруга, вона сама залишилася, всі її рідні померли. П’ять людей на одну кімнату — це дуже незручно, а ще маленькій онучці треба мати власний простір”.

Понад 30 років щасливого життя у своєму домі

У Новоселідівці на Донеччині Лариса Утка прожила 50 років. Працювала комірником в агрофірмі та має 23 роки стажу. Разом з чоловіком вони у 1986 році придбали маленький будиночок на вулиці Садова, 33 із солом’яним дахом та городом. За наступні 30 років перетворили його на затишну оселю.

“Це була така собі традиційна українська хата, де ми будували все під свої потреби. Через 4 роки там вже було 90 квадратів на чотири кімнати. Напередодні повномасштабного вторгнення рф ми зробили ремонт — поклеїли шпалери, зробили натяжну стелю та ванну кімнату. Був у нас і город на 24 сотки, де ми вирощували необхідні продукти для себе. Також тримали господарство — свиней та курей. Я люблю стабільність — одна робота та дім. Є люди, які сьогодні працюють на одній посаді, а завтра — на іншій. Я не з таких. Але війна внесла свої корективи”, — каже Лариса.

Заявку на відшкодування коштів за зруйноване житло родина подала в жовтні 2024 року. Ще коли чоловік був вдома, у будинку внаслідок обстрілів вилетіли вікна та пошкодило покрівлю. Наразі дані про зруйноване житло внесені в “Дію”, але подружжя не може просунутися далі в процесі отримання компенсації, оскільки комісії з оцінки пошкоджень у прифронтових та окупованих регіонах не працюють. Основна причина — відсутність фізичного доступу до зруйнованих об’єктів, а також ризики для безпеки членів комісій через воєнні дії. 

Верховна Рада розглядає законопроєкт, який передбачає спеціальний механізм компенсації для мешканців тимчасово окупованих територій.

“Нам дуже хочеться до своєї оселі, але її вже немає. Якщо наше село звільнять й буде якась надія на відновлення, то ми б з Володею повернулися додому”.  

Допомогти родині можна за реквізитами: 5457082290951966 (Утка Л.).

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».

Читайте ще: Двічі втратила дім через окупацію Луганщини, але найстрашніше випробування чекало попереду. Історія Марини Бражнікової