“Побачив на відео, як росіяни скидають КАБи на мій будинок”. Історія Кирила Мєзєнцева з Гуляйполя

У листопаді 2025 року Кирило Мєзєнцев евакуювався з Гуляйполя до Запоріжжя. Згодом він побачив на відео, як авіабомба влучає в його будинок. Наприкінці жовтня ситуація в регіоні змінилася: російські війська просунулися в напрямку Гуляйполя, захопили кілька навколишніх сіл і вийшли на околиці міста. Після цього зросла інтенсивність ударів, зокрема із застосуванням КАБів, артилерії та РСЗВ.

“Там росіяни ще додали приписку до відео — щось на кшталт: “бійці працюють над звільненням міста Гуляйполе”. Яке ж це лицемірство. Після такої зброї, яку вони кидають, там реально залишиться лише поле, а ми, його мешканці, — справді “гуляй” по світу, бо дому більше немає”, — говорить чоловік журналісту платформи “Свій дім”.

Зруйнований росіянами будинок у Гуляйполі

Фото: Національна поліція України

Маленьке місто жило спокійним, тихим життям

Кирило народився та виріс у Гуляйполі. Каже, що до початку великої війни у місті було тихо та спокійно:

“Місто дуже маленьке — тут всі люди “родичі одне одному”. Якийсь кримінал — крадіжка, розбій чи, не дай боже, вбивство — траплявся вкрай рідко. З гучних новин був лише приїзд якоїсь серйозної делегації з Києва чи ще звідкись до музею Махна. Та й зазвичай це було до певних дат, тож у такі дні містяни просто очікували гостей”.

До початку повномасштабного вторгнення в Гуляйполі проживало понад 13 тисяч людей. Станом на 2024 рік більшість з них виїхало, залишилося приблизно 2 тисячі мешканців. А після погіршення ситуації на фронті у 2025 році почалася нова хвиля евакуації.

“Я був серед тих двох тисяч сміливців, які не покинули рідне місто. Причин було багато: їхати немає куди, грошей немає та й боляче все кидати. Та вже й звикли до обстрілів й вибухів, і до останніх подій було більш-менш спокійно. Особливо у порівнянні з сусідньою Донеччиною — ось там справжнє пекло. Тепер іскра від цього пожарища і до нас дотягнулася.

Після трьох років наважився виїхати

На початку листопада 2025 року Кирило наважився залишити дім. Разом із сусідом по під’їзду виїхали до Запоріжжя.

Зруйновані будівлі у місті

Фото: Національна поліція України

“У нас в місті стояли бійці наші, я з ними часто спілкувався, допомагав, чим міг, а вони — мені. Від них дізнався, що після захоплення росіянам деяких сіл, ситуація стала критичною. Вони можуть розпочати штурм міста, а це означає, що всі будівлі, а особливо багатоповерхівки, будуть знесені КАБами. Я люблю свій дім, але помирати ще не готовий”.

Кирило та його сусід зняли невеликий будинок на околиці Запоріжжя на відкладені з пенсії гроші. Це дім знайомих товариша, тому за оренду взяли небагато — 3 тисячі на місяць. Чоловік каже, що суму ділять навпіл, а по нинішніх цінах — це копійки. 

“У Гуляйполі ми отримували гуманітарну допомогу, тому їжа була. За комунікації не платили, бо їх просто не було, тому майже вся пенсія залишалася на картці. Тому поки вистачить на проживання”.

“Якийсь час поживу в Запоріжжі, а що далі робити?”

У Гуляйполі у Кирила була двокімнатна квартира, яку вони з дружиною купили у 1992 році. 

“Нам тоді пощастило, адже наші знайомі виїжджали за кордон і продавали житло. Ми якраз тільки одружилися й нам був потрібен власний куточок. Купили її задешево, а вже після народження дитини зробили там ремонт”. 

Дружина Кирила померла у 2017 році й він залишився у цій квартирі з домашнім улюбленцем — псом Скутером. 

“Ми його так назвали, бо дитині в підлітковому віці дуже подобався німецький музичний гурт Scooter. Згодом собака теж помер, він був старенький. З тих пір я був в квартирі один”.

Коли чоловік залишав дім у листопаді 2025 року, то забрав особисті речі та навіть деяку техніку.

“У мене великий багажник в машині, тому дещо вивезти зміг. Проте більшість речей, звісно, залишилася. Найбільше шкодую, що не взяв майже новенький телевізор. Я купив його собі на день народження у 2019-му, і ще рік виплачував за нього кредит”.

Якщо ситуація в місті покращиться, Кирило планує повернутися додому.

“Я розумію, що від мого житла навряд чи щось залишиться. Якийсь час поживу в Запоріжжі, але гроші рано чи пізно закінчаться, а що далі робити? Відповіді в мене немає”.  

Руїни багатоповерхівок в місті в листопаді 2025 року

Фото: волонтер Влад Маховський

Попри все пережите чоловік не втрачає оптимізму та вірить, що настануть кращі часи.

“Якщо я зараз здамся, кому від цього стане легше? Мені, тим, хто поруч, чи сусіду, з яким живу? Правильно — нікому. Так склалася наша доля, і нічого з цим не вдієш. Треба жити і вірити в краще, бо інакший шлях — це шлях у нікуди”.

Читайте ще:

Від снайперки до підприємиці: як Юлія Матвієнко з Запоріжжя змінила гвинтівку на фермерство

“Мій дім відновили, але заїхати у квартиру поки не можу”. Історія Олександра Медведєва з Запоріжжя