головна / Історії, які ви нам розповіли / Часів Яр
“Житло пошкоджене обстрілами, чекаємо на новий закон про компенсації”. Історія Ірини Малихіної з Часового Яру
Донецька область , Бахмутський район , Часів Яр / Михайла Ковалевського, 1
Багатоквартирний будинок
Адреса:
Донецька область ,
Бахмутський район , Часів Яр ,
Михайла Ковалевського, 1
Ірина Малихіна вперше залишила свій дім у Часовому Яру в 2014 році, коли почалися бойові дії на Донеччині. Вона тимчасово переїхала до Києва, знайшла роботу й жила на два міста. Саме там її застала велика війна. Після деокупації півночі України вона змогла повернутися додому, але через постійні обстріли знову зібрала валізу й евакуювалася до столиці. Згодом до неї приїхала мама, однак через масовані дронові та ракетні атаки на Київ у 2024 році вони були змушені виїхати на Закарпаття.
Пані Ірина зізнається, що вже давно не планує своє майбутнє, адже живе в постійній невизначеності. Радіє, що діти з онуками поряд і вони можуть підтримувати одне одного.
“Якщо у 2022-2023 роках я ще мала надію на краще, то зараз просто живу одним днем”, — розповіла журналістці “Свій дім” пані Ірина.
“Початок великої війни я зустріла в Києві”
“У 2014 році Часів Яр обстрілювали, але, звичайно, не так як зараз. Хоч і були подекуди прильоти, але будинки не руйнували. Але в ті часи все одно було страшно, тому довелося виїхати. Поселилися в Києві, де я влаштувалася на ринок продавчинею. Так і жила на два міста”.
За два тижні до початку повномасштабного вторгнення пані Ірина була в Києві. Думок про те, що скоро мирні міста почнуть обстрілювати, не було. Але колеги жінки постійно розпитували її, яка ситуація на Донеччині:
“Тоді я дізналася, що у столиці багато людей налякані, деякі виїхали ще до великої війни. Всі розмови були на одну тему: “Чи нападе росія знову?”. Мене це здивувало, бо я в це не вірила”.
Її очікування не справдилися. 24 лютого 2022 року вона прокинулася від вибухів і з новин дізналася, що армія рф почала масовано обстрілювати Україну. До деокупації частини Київщини жінка залишалася в столиці. Потім поїхала до Часового Яру, щоб забрати маму. Жінка не захотіла залишати свою квартиру, але не витримала обстрілів, і згодом приїхала до доньки:
“Ми не взяли з собою багато речей з дому. Я навпаки з Києва в Часів Яр все перевезла. Там все і залишилося. Мама також виїхала з двома сумками. Новий одяг залишила вдома, бо не хотіла зіпсувати в дорозі й була впевнена, що ми скоро повернемося”.
Зруйнований Часів Яр
“З Києва довелося переїхати на Закарпаття”
У столиці Ірина з мамою прожили до середини 2024 року. Через масовані обстріли вони ховалися у підвалі. Довго не витримали, тому зібрали речі та евакуюватися на Закарпаття. Там на них вже чекали діти, які виїхали з Донеччини після удару російським “Іскандером” по залізничному вокзалу Краматорська.
Нині пані Ірина живе у селищі Буштино, де орендує квартиру. Нещодавно жінка знайшла роботу кухарки:
“Працевлаштуватися на новому місці було нелегко. Селище маленьке, а людей живе багато. Транспорт нерегулярний, а ввечері кудись можна добратися лише на таксі”.
Буштино, Закарпатська область
Вікіпедія
“Ми з мамою залишилися без квартир”
Пані Ірина не знає, у якому стані її квартира в Часовому Ярі. Припускає, що якщо щось і вціліло, то речі вже давно винесли. Востаннє на відео в соцмереж жінка побачила, що сам будинок постраждав від обстрілів та стоїть без вікон.
Будинок мами Ірини
Автор: з особистого архіву Ірини
На відміну від її оселі, житло мами знищене. Ворожий снаряд поцілив в дах і зруйнував її квартиру:
“Заяву на отримання компенсацію я, звісно, подавала. Робила це через “Дію”, але отримала відповідь, що виплати поки неможливі. Зараз слідкуємо за новинами та очікуємо на підписання закону про знищене майно на окупованих територіях та в зоні активних бойових дій”.
Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».
Читати ще: