“Моя квартира та будинок мами зруйновані, а сестра загинула в підвалі будинку”. Історія Ірини Головченко з Попасної

Ірина Головченко покинула рідну Попасну ще в 2015 році через обстріли. Вона переїхала до Івано-Франківська, де живе й зараз. Жінці майже 62 роки, вона пенсіонерка, але високі ціни на оренду житла змушують її працювати. Хоча вона зізнається, що вже хоче відпочити.

У 2022 році майно пані Ірини на Луганщині пошкодили російські обстріли. Її квартира у п’ятиповерхівці зруйнована, а будинок мами, яка померла у 2021 році, стоїть без даху, вікон та дверей. 

Пані Ірина очікує на компенсацію від держави, бо мріє про власну оселю, де зможе відчути себе господинею та займатися городом. Поки її отримати неможливо, бо законопроєкт про виплати за знищене майно на окупованих територіях ще не підписаний Президентом.

“Не витримала обстрілів і виїхала ще у 2015 році”

“Я  народилася в Попасній і жила там до 2015 року. Не думала, що доведеться покинути рідне місто, але мої нерви не витримали життя в таких умовах. Після бойових дій у 2014 році у мене тричі вилітали вікна у квартирі. Більшість часу я проводила в підвалі приватного будинку мами. Обстріли були постійними, гинули сусіди. Знайомий вийшов на вулицю, коли був прильот, і він не вижив. Тому одного ранку я прокинулася, зібралася, і пішла на автобус”, — розповіла журналістці “Свій дім” Ірина Головченко.

Жінка поїхала до сина в Харків. Деякий час жила разом з ним в будинку, який він ділив ще з одним хлопцем. У місті пані Ірина шукала тимчасове житло та роботу, але ці спроби виявилися безуспішними. Тоді родичі з Івано-Франківська запропонували приїхати до них в село. Туди й переселилася жінка.

“Сестра залишилась у Попасній і загинула в підвалі будинку”

“В Попасній до повномасштабного вторгнення я була декілька разів. Востаннє — у 2021 році, коли померла мама. Приїжджаючи, я одразу помітила наскільки змінилося місто — стало навіть кращим, ніж було. Міжнародні організації допомогли відремонтувати дороги, тротуари та будівлі. Але все одно, коли я там гуляла, то відчувала тривогу. Наче ось-ось і десь буде прильот”, — згадує Ірина. 

Тоді жінка востаннє бачила свою сестру. У 2022 році вона загинула в підвалі будинку, коли ховалася від обстрілів. 

“Я не могла приїхати на похорон. Власниця ритуальної служби самостійно вивезла тіла десяти людей. Добре, що знайомі змогли приїхати та заплатити, щоб її хоча б поховали у труні”, — розповідає пані Ірина.

“На пенсії хочеться відпочити, але доводиться працювати”

Про початок повномасштабного вторгнення пані Ірина дізналася від сина. Він подзвонив їй о 7 ранку і сказав: “Ти що спиш? Не знаєш, що почалася велика війна. Бомблять аеродром в Івано-Франківську”. 

“Я розуміла, що Попасна під постійною загрозою через близькість лінії розмежування, але ракетні удари по всій Україні стали шоком та неочікуваністю. 24 лютого я вийшла на вулицю лише в обід. Пішла в “АТБ”, а там люди скуповували все, що тільки можна. Брали упаковки туалетного паперу, консерви та все, що мало довгий термін зберігання. Полиці швидко стали порожніми”, — згадує жінка. 

Наразі пані Ірина за 8 тисяч гривень орендує квартиру в Івано-Франківську. Окремо сплачує комунальні послуги: 

“В березні мені виповниться 62 роки. І я вже б хотіла відпочити, бо все життя працюю. 30 років була помічницею санітарного лікаря, потім вийшла на пенсію. Але життя на Франківщині знову змусило шукати заробіток. Понад два роки я працювала в пекарні. Зараз мию посуд та прибираю. Зміна триває 12 годин і я весь час на ногах. За ці роки я вже нажила якесь майно, але хотілося б мати власний куточок. Так набридло під чужим дахом жити”.

“З надією на компенсацію”

Від п’ятиповерхівки, де жила жінка, залишилося два поверхи, а квартири вигоріли разом з майном. 

Попасна — тимчасово окуповане місто, тому отримання компенсації поки не можливо. Однак пані Ірина уважно слідкує за новинами і чекає на підписання президентом закону, який дозволить здійснювати такі виплати.

Також наразі триває судовий процес, оскільки жінка не може оформити спадщину матері:

“Вона померла у 2021 році, я вступила в спадщину, але у мене немає документів. Вони були у сестри в Попасній, але після її загибелі невідомо, що з ними сталося. Відновити їх я не можу, бо місцеве БТІ не евакуювало архіви. Без цих документів я не можу подати на компенсацію за зруйнований будинок матері”.

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».

Читати по темі:

“Дім у Макіївці — в окупації. Будинок у Краматорську залишили через обстріли. Тепер купили нове житло на Черкащині”. Історія двічі переселенця Олексія Демка

Міжнародний реєстр збитків. Нові правила та можливості для подання заяв