“Понад два роки чекаю на відновлення дому, знищеного російськими обстрілами”. Історія Ірини Добичіної

Понад 2 роки Ірина Добичіна з села Загальці Бучанського району на Київщині чекає на відновлення свого будинку. Оселю жінку зруйнували російські окупанти ще навесні 2022 року. Тоді житло перетворилося на купу сміття.  Майже рік після цього жила в закинутому приміщенні в дачному кооперативі неподалік свого села, доки волонтери не поставили модульний будинок на її ділянці. 

“На нашій вулиці з-понад 90 будинків вціліло не більше десяти. Частину з них вже відновили або люди отримали грошові сертифікати на придбання іншого житла, але я досі чекаю”, — розповідає жінка журналісту “Свій Дім”. 

“Через загрозу для життя довелося піти жити в ліс”

До повномасштабного вторгнення рф Ірина ніяк не готувалася. Вона не могла уявити, що таке може трапитися в 21 столітті.

“Зранку 24 лютого я прокинулася, взяла в руки телефон, бо вже готувалася виходити на роботу. Раптом зрозуміла, що щось я пропустила в цьому житті. Поруч траса, все гуде, щось їде, незрозуміло, що відбувається. Аварії з машинами на дорозі, люди кудись тікають з валізами. Потім в інтернеті прочитала, що оголосили воєнний стан, тоді й дізналася про те, що росіяни вже зайшли на територію Київської області”, — пригадує жінка.

Ірина залишалася вдома до 15 березня — поки не стало занадто небезпечно. Тоді рідний дім довелося покинути та фактично піти жити до лісу.

“За 6 км від будинку є дачний кооператив. Він далеко від доріг. Я перевірила, чи безпечно там. Наступного дня повернулась та забрала своїх тварин. Ну, тих, які не розбіглися в різні сторони. Окупантів ще в селі не було, а наші хлопці стояли. Бої були десь на околицях. 20 березня я знову побачила наших військових вже в лісі, вони виявилися партизанами. Від них і дізналась, що росіяни вже тут”. 

Згодом Ірина познайомилася з дачниками, які жили неподалік. Вони показали жінці закинутий будинок. Саме він став для неї прихистком на цілий рік. 

“Там 15 років ніхто не жив і навіть сусіди не знали, хто його власник. Я перейшла туди, обладнала пічку, довела там все до ладу, наскільки це було можливим. Там і перезимувала”, — розповідає вона.

“Вже понад рік живу в модульному будинку”

Про те, що її будинок зруйнований, Ірина дізналася у квітні 2022 року. Саме тоді жінка вперше прийшла подивитися на власне село.

“Світла не було, зв’язку та інтернету теж, тому інформацію дізнатися було доволі важко.Та й взагалі страшно було кудись йти. Потім дачники мені сказала, що росіяни покинули навколишні села. Тоді я наважилася піти додому. Коли прийшла, то побачила купу сміття, все було знищене під фундамент. Я спочатку навіть не впізнала, що це місце колись було моїм будинком”.

Тоді було невідомо — що робити далі, до кого звертатись за допомогою. Тому жінка просто приходила на свою ділянку та обробляла город. Поступово в село повернулися поліція, ДСНС, прокуратура, які займалися фіксацією наслідків дій армії рф.

“Почали приїжджати і волонтери. Вони давали одяг та продукти. Я почала спілкуватися з людьми та вивчати ситуацію щодо відновлення житла. Як тільки почала працювати програма “єВідновлення”, то я подала заяву в “Дію”, де зафіксували всі руйнування мого житла. Згодом прийшли представники комісії. Відновити будинок мені не запропонували, але була пропозиція отримати житловий сертифікат на суму в понад 2 мільйони гривень. Проте я відмовилася, бо хочу жити саме тут — у своєму відбудованому домі”.

Процес відновлення будинку від держави зупинився, тому Ірина через знайому вийшла на фонд Хансена. Вони ставили модульні будиночки в її селі. Жінка подала заявку, яку невдовзі погодили.

“Я здивувалася, бо я не багатодітна мати, не людина з інвалідністю. Тобто не з вразливих категорій населення. Влітку 2023 року на моїй ділянці встановили модульний будинок, в якому я досі живу та чекаю на відбудову”.

Ірина каже, що цей модульний будинок зручний та практичний. Його загальна площа – понад 40 квадратних метрів. Там є кухня, санвузол, ліжко та все необхідне.

“Єдина проблема — це тепло. Коли немає світла, а його в нас вимикають доволі часто, то він перетворюється на морозильну камеру. Одного разу в мене навіть замерзли двері, тому сусід був змушений їх просто вибити, бо я не могла вийти назовні. Тобто він не підготовлений під зимові погодні умови”, — каже вона.

Наразі Ірина очікує на виділення коштів на відновлення свого будинку. Всі необхідні документи вона вже зробила, однак деякі з них їй довелося оформлювати заново.

“Я зробила новий технічний паспорт, адже старий не відповідає державним вимогам. Я чекаю, коли будуть гроші, хоча поки що ніяких рухів щодо цього немає. Я не знаю ані дат, ані термінів. Єдине, що мені відомо, то це сума, понад 2 мільйони гривень. Проте в сільраді мені сказали, що грошей наразі немає. В “Дії” в мене написано — заявку прийнято та погоджено, очікуйте”.

“В новому будинку прожила лише 5 років”

Батько Ірини був військовий, тому дитинство жінки пройшло за межами України. Після того, як тато демобілізувався, родина оселилася в Києві. 

“Коли батьки померли, то ми з сестрою продали їхню квартиру та поділили кошти. Мені вже було за 50 років, я хотіла мати власний город, щоб вирощувати щось і завести тварин. Так у 2017 році за 20 тисяч доларів я купила будинок у селі Загальці Бучанського району. Він був гарний, на 60 квадратів, з ремонтом. Єдине — без газу. Його я провести так й не встигла. Загалом там було дві кімнати, потім я ще добудувала веранду, яку так і не встигла оформила офіційно. Був в мене й город з садом — загалом 30 соток”, — каже жінка.

“Я обрала саме це село Загальці, бо тут дуже зручна логістика. Є електричка до Києва, все поруч, а навкруги чудова природа. Я начебто в селі, але до міста рукою подати”.

Допомогти жінці можна за реквізитами: 5168 7451 8221 1141 (Добичіна І).

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».

Читайте ще: Виробництво в умовах війни: “Шили близько 40 курток щодня, а тепер намагаємося вижити та зберегти бренд”. Історія Дмитра Косілкина