головна / Історії, які ви нам розповіли / Торецьк
“Напередодні великої війни ми планували купити квартиру для сина на його вісімнадцятиріччя”. Історія Інни Теліженко з Торецька
Донецька область , Бахмутський район , Торецьк
Багатоквартирний будинок
Адреса:
Донецька область ,
Бахмутський район , Торецьк
Життя Інни Теліженко з Торецька на Донеччині до 24 лютого 2022 року було спокійним та тихим: родина, квартира та робота в місцевій лікарні. Проте все змінилося після початку повномасштабного вторгнення рф в Україну. Провівши понад рік в рідному місті під постійними обстрілами вони виїхали та оселилися на заході України.
“Через деякий час після нашої евакуації в будинок було влучання уламків. Причому десь в середні поверхи, а ми якраз жили на четвертому. Я не дуже віруюча людина, але в таких випадках кажуть — “Бог відвів”. Я вважаю наш порятунок дивом, тому що ми з чоловіком обговорювали те, щоб залишатися в місті далі”, — розповідає жінка журналісту “Свій дім”.
Руїни Торецька на Донеччині
Фото:93-тя окрема механізована бригада “Холодний Яр”
Рік під обстрілами
Коли почалася велика війна, Інна була у паніці, адже не знала, що робити далі — евакуюватися, чи все ж таки залишитися вдома.
“Ми з сином були вдвох. Чоловік за кордоном на роботі, причому він буквально тоді заступив на рейс. Тому повернутися ніяк не міг. Дитина зранку мене розбудила о 6-й та сказала, що почалася війна. Син показав мені відео та фото обстрілів Києва, Харкова та інших міст. Я спочатку не повірила — як це, війна, в 2022 році? Все це здавалося поганим сном, я почала читати новини, на роботі вже дізналася всі обставини, коли нас зібрали на нараду”.
Поговорити з чоловіком Інна змогла лише ввечері 24 лютого. Тоді було прийняте рішення поки що залишитися вдома.
“Важко було якось діяти, бо усюди по країні вибухи й обстріли. Ми поговорили й прийняли рішення, що ми з сином залишимося вдома. Тільки вже потім я задумалася про те, що треба було виїхати за кордон, але в той момент такого рішення в голову не прийшло. Чоловік сказав, що вирішить проблеми з роботою якомога швидке й приїде до нас”.
На початку травня 2022 року чоловік Інни зміг знайти іншого водія собі на заміну, а сам повернувся до родини.
“Ці два місяці я жила в кошмарі, коли Саша приїхав, то морально стало якось легше. Згодом на сімейній нараді ми вирішили, що будемо поки вдома. Тоді якраз окупантів вигнали з півночі країни, було якесь відчуття, що незабаром війна завершиться, будуть перемовини або ще щось. Тим паче наші хопці міцно тримали оборону та фронт не рухався, принаймні на нашій ділянці”.
Рік родина залишалася в Торецьку, проте поступово ситуація загострювалася й з міста все ж таки довелося виїхати.
“Якось зранку я прокинулася й зрозуміла — я так більше жити не можу. Це якась постійна облога — думки лише про те, щоб не загинути. Поділилася з родиною, вони погодилися. Хоча спочатку запропонували почекати до літа. Також почалися проблеми з грошима та комунікаціями. Але коли чоловікові знайомі запропонували роботу на Закарпатті — то пазл склався до купи. Тому навесні 2023 року ми виїхали в Ужгород’’.
Зруйновані багатоповерхівки у Торецьку
Фото: АрміяInform
Товариш чоловіка Інни також знайшов для родини житло — невеликий будинок на околицях обласного центру.
“Вже два роки, як ми тут живемо — в цілому непогано, хоча люди дуже сильно відрізняються. Вони не гірші й не краще, просто інші. Я влаштувалася на роботу в місцевий будинок для літніх людей, син пішов у коледж, а чоловік так само працює зі своїм другом, яким нам допоміг виїхати з Торецька”.
Планували купити ще одну квартиру
Напередодні великої війни Інна разом з чоловіком планували придбати ще одну квартиру в місті та подарувати її синові.
“Хлопцю тоді виповнювалося 18 років, тому ми думали зробити йому сюрприз. Звісно, ніхто б його не виганяв з дому, але це все одно власне житло, куди б він міг з’їхати, коли захоче. Та й нерухомість — це гарне вкладення, так ми тоді думали. Квартири в нашому місті були дешеві, а мій чоловік працював водієм вантажівок та возив рейси за кордон. Тому назбирати суму у 4 тисячі доларів нам було не складно. Ми без особливої економії за один рік відклали ці кошти”.
День народження сина Інни 17 березня, тому родині пощастило — житло вони все ж таки не придбали.
“В нас з чоловіком був задум — що ми йому саме ключі подаруємо в цей день. Придбати житло ми планували якраз на початку місяця. Це була б справжня несподіванка. Дуже раді, що Андрій народився не в лютому. Інакше б ці гроші просто пропали”.
Наразі будинок, де Інна з чоловіком планували купити оселю для сина, зруйнований. Постраждала й міська лікарня, де до вторгнення рф жінка працювала медсестрою. Також влучання були в будинок, де було житло родини. В якому стані будівля наразі — невідомо.
“Легше сказати, що в Торецьку не зруйновано, чим навпаки. Всі ті фото та відео, які я бачу в інтернеті більше нагадують фільми про постапокаліпсис”.
Зруйновані будинки у Торецьку
Фото: АрміяInform
Трьохкімнатну квартиру на 70 квадратів отримав ще батько Інни в 1970-х роках від держави за роботу на шахті.
“Коли чоловік почав гарно заробляти на перевезеннях, то ми знесли одну стіну й об’єднали кухню з залою та фактично зробили з неї двушку. Тоді це було модно, хоча, якщо чесно, результат нас засмутив. В уяві це все було значно гарніше, проте повертати все назад вже не стали. Ремонт востаннє самотужки робили в 2011 році — замінили шпалери, підлогу та встановили нові вікна й двері. Все планували поставити нову сантехніку, але чоловік з принципу не хотів викликати майстра — казав, що сам розбереться, але все ніяк не було часу. Мабуть й добре — не витратили зайвих коштів. Останнє фото нашого дому, яке я бачила, датоване 2023 роком. Тоді в нього було влучання та займання. Що там зараз — невідомо, але скоріш за все попелище або руїни”.
Читайте ще:
“Батькова ботанічна колекція згоріла разом з квартирою”. Історія Оксани Котєлкової з Бахмута
“Після евакуації нас прихистив український тренер з гандболу” Історія Марії Кассич з Бахмута