Вперше втратила дім, коли була школяркою. Вдруге — коли стала мамою. Історія Евеліни Сливинської

Евеліна Сливинська вперше зіткнулася з жахами війни у 2014 році, коли навчалася у випускному класі школи. Тоді вона не до кінця розуміла, що відбувається в рідному Донецьку, проте її батьки усвідомили необхідність виїзду. Частину своїх студентських років дівчина прожила в Одесі, а коли завагітніла, то разом із чоловіком переїхала до Святогірська. Повномасштабне вторгнення рф змусило її родину вдруге залишити Донеччину.

Після деокупації Святогірська, додому вони не повернулися. Будинок, у якому жило подружжя, зруйнували російські обстріли. Наразі вони мешкають в Одесі, де Евеліна заснувала благодійний фонд “Дія та довіра”, який допомагає людям з Донеччини, Харківщини, Сумщини та інших регіонів. 

“У школі нас почали агітували голосувати за росію”

Евеліна разом з батьками та сестрою жила в Донецьку. 

“Я пам’ятаю, як у 2014 році, коли я ще вчилась у школі, нас деякі вчителі почали поступово агітували голосувати за росію. Казали, що та країна не така погана, як може здаватися. Моя мама тоді ходила на мітинги в підтримку України, а я приходила додому і розказувала їй, чому нас вчать. Вже тоді були невеликі конфлікти між нашими вчителями та батьками. Далі ставало гірше — нам розповідали, що танки НАТО закопані десь на Донеччині”, — згадує Евеліна.

А потім почалися бойові дії. Дівчина жила поряд з Донецьким аеропортом, де 26 травня 2014 року відбувся перший бій за встановлення контролю над летовищем. Їхня квартира, наскільки відомо зараз, не постраждала від обстрілів, проте Евеліна сумнівається, що колись зможе туди повернутися.

“Батьки ще до початку бойових дій розуміли, що треба їхати з міста, бо нічого доброго з цього не буде. Моя старша сестра була на дев’ятому місяці вагітності, після її пологів ми всі разом залишили Донецьк”, — згадує вона.

ЗНО Евеліна здавала вже в Харкові, а потім вступила до одеської юридичної академії. Згодом Одесу змінили на Святогірськ:

“Там мешкали родичі, а у чоловіка була робота. Ми любили це місто за його красиву природу й дуже добре там жили, поки росія не прийшла нас “рятувати””.

“росія поцілила в одну з кімнат будинку, де ми жили”

Зранку 24 лютого 2022 року Евеліна прокинулася від численних повідомлень від родичів та друзів. Попри пережитий досвід 2014 року, повномасштабна війна стала для неї справжнім шоком. 

“Я відразу подзвонила старшій сестрі, яка тоді була у Маріуполі. Не дивлячись на хаос навколо, ми сподівалися, що все буде добре, тому вона залишилася там. Тим часом у Святогірську швидко зникли ліки та продукти. Доводилося навіть ловити фазанів, щоб зварити дитині суп”, — згадує вона.

Сьомого березня подружжя разом із сином залишили місто. У власне авто вони завантажили собаку, документи та теплі речі, після чого вирушили до Одеси:

“Я не шкодую про евакуацію. Залишатися було небезпечно. Насамперед хвилювалася за стан дитини. А враховуючи те, що ворог зробив з містом, це було правильне рішення”.

Будинок, де Евеліна жила з родиною, був зруйнований прямим влучанням в одну з кімнат. Після деокупації Святогірська вони туди не поверталися, бо немає куди. Наразі родина живе в Одесі й поки не планує щось змінювати.

“Я дуже люблю це місто і почуваюся тут як удома. Однак остаточний переїзд був психологічно складним, адже я знову опинилася в ситуації, коли росія забрала в мене дім. Вже вдруге. Спочатку я втратила житло в Донецьку, потім у Святогірську. Там залишилися не просто мої речі, а важливі моменти життя. Проте я швидко адаптувалася і зрозуміла, що зараз маю робити все, що в моїх силах”.

“Волонтерство — це вже вагома частина мого життя”

Майже три роки Евеліна займається волонтерством. Почала ще в березні 2022 року, коли переїхала до Одеси. 

“Все почалося з того, що я шукала рідну сестру, її чоловіка та дітей, які залишалися в Маріуполі. З ними не було зв’язку майже два тижні. 17 березня я вперше їх почула, а згодом вони приїхали до нас і сказали, що людям у зоні бойових дій потрібна допомога. Я почала збирати серед своїх знайомих речі та засоби особистої гігієни. І тоді зрозуміла, що це саме те, чим я маю займатися. Волонтерство стало вагомою частиною мого життя, без якої я вже себе не уявляю”.

Через декілька місяців Евеліна відкрила благодійний фонд “Дія та довіра”, бо розуміла свою відповідальність та важливість звітності перед людьми, які їй довірилися. 

Наразі діяльність фонду зосереджена на наданні продуктів, речей та іншої допомоги людям, які живуть в прикордонних населених пунктах Донеччини, Харківщини, Сумщини та інших.

“Я не організовую великі збори. Друзі та небайдужі люди в Україні та за кордоном передають речі, продукти харчування, корми для тварин, засоби гігієни. Я направляю все це за запитами знайомим волонтерам, які розподіляють допомогу серед людей, кому вона дійсно потрібна. Роблять фотозвіти, які я публікую у соцмережах”.

Дівчина каже, що не обов’язково робити великі справи, можна й маленькі, але з великою любов’ю.

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».

Читати по темі:

“Через бюрократичні проблеми я не можу отримати повну компенсацію за пошкоджену квартиру”. Історія Євгена Садка, засновника шрифтового веб-сервісу Rentafont

Міжнародний реєстр збитків. Нові правила та можливості для подання заяв