“Все життя довелося вмістити в одну маленьку валізу”. Історія Дар’ї Куліш з Родинського на Донеччині

Дім, сім’я та нова квартира, яку купили напередодні початку повномасштабного вторгнення рф — все це було у жительки міста Родинське на Донеччині неподалік Покровська. Через постійні обстріли в квітні 2022 року все майно довелося кинути та розпочати нове життя вже на Черкащині. 

“Я спочатку не повірила, що почалася велика війна, але коли побачила новини, то це був жах. В нас одразу почалися проблеми з постачання продуктів, бо в нас більшість товарів, особливо ліків, було з Маріуполя або Харкова. Обстріли міста почалися вже в березні. Одного разу мені стало погано, ми намагалися викликати швидку, а нам відмовили, бо сказали, що у лікарів дуже багато роботи. Зараз я шкодую, що ми не виїхали раніше, бо для доньки то був сильний стрес”, — розповідає Дар’я Куліш журналісту “Свій Дім”.

“Все життя — в одній валізі”

Про вторгнення рф Дар’я дізналася від подруги з Києва, яка набрала й повідомила трагічні новини. Чоловік жінки одразу наголошував на тому, що треба евакуюватися. Проте жінка певний час пручалася через батьків, які не хотіли виїжджати з рідного міста. 

“Зрештою я все ж таки почала збирати речі — це все зайняло понад тиждень. Нам пощастило, що в нас був цей час. В жителiв Маріуполя його не було. Я набрала родичів, ми почали всі разом думати про евакуацію. Ми, сім’я брата й наші батьки — так трьома родинами ми вирішили покинути рідне місто. У моєї подруги на Черкащині були зв’язки й вона знайшла нам будинок в Лисянці. Так ми виїхали у селище в центрі України. Єдине, що я змогла забрати з нашого дому — пам’ятні речі доньки та загалом всієї родини, сімейні фотоальбоми, ікони бабусь, документи та декілька ноутбуків. Фактично все наше життя ми вмістили в одній валізі”.

Наразі про повернення додому родина не думає, адже земля Донеччині повністю засіяна вибухонебезпечними предметами й щоб там відновилося повноцінне життя — треба не одне десятиліття. 

“Мені страшно уявити, але яке майбутнє там може бути для нас? Особливо для доньки. А ми з чоловіком в першу чергу думаємо про неї. Зараз дуже важко запланували щось, проте ми думаємо про те, щоб придбати власне авто”.

“Квартиру купили напередодні великої війни”

Дар’я Куліш народилася на Донеччині, в місті Родинське неподалік Покровська. Медичну освіту здобула в Донецьку, повернулася додому, вийшла заміж, трішки працювала за фахом на шахті, а згодом народила доньку й займалася домогосподарством. 

“З 2016 року я була в декреті, через декілька років пішла працювати в садочок, але тут почався COVID-19 й я знову додому. Тоді ми з чоловіком вирішили, що я буду облаштовувати сімейний побут”.

На Донеччині у родини було 3 житла: квартира батьків Дар’ї, власна оселя та будинок свекрів.

“Про все це майно майже немає ніякої інформації. Оселя батьків чоловіка вже на окупованій територію, у Гродівці, а квартира моїх близьких — начебто стоїть, але актуальних даних ми не знаємо. По місту є багато обстрілів, але принаймні в місцевих групах я фото руйнувань не бачила. Не повідомляли й сусіди, які залишилися в місті”.

Останнє фото саме свого будинку Дар’я бачила в вересні. Тоді він стояв цілий. Єдине, що там може не бути вікон.

“Ми придбали свою квартиру в серпні 2021 року. Пожити встигли приблизно 6 місяців. Це двушка на 40 квадратів. Ремонту не було, там до цього жив старенький дідусь. Тому ми повністю її оновили — підлога, стіни, двері, сантехніка тощо. Придбали ми її за 100 тисяч гривень, вклали приблизно стільки ж“. 

“Нове хобі — алмазні ікони”

Чоловік живе та працює в Києві, а вони з донькою та батьками — на Черкащині. Інколи жінка думає про переїзд у столицю, проте безпекова ситуація не дозволяє. Окрім домогосподарства у Дар’ї виникло й нове хобі — виготовлення ікон.

“Я в Бога вірила завжди, але от саме робити ікони почала лише тут — це так звані алмазні ікони. Вже зробила понад 30 штук та подарувала близьким на різні релігійні свята. Перед цим, звичайно, освячую їх в церкві. Все залежить від натхнення. Буває, що одну за тиждень робиш, а буває місяць лежить й не йде рука до неї. Свою першу ікону я зробила батькові на 65-річчя”.

Навіть попри втрату дому Дар’я не втрачає оптимізму, вірить в перемогу та щасливне життя в Україні.

Читайте ще: “Коли мені надіслали відео зруйнованого дому в Торецьку, я довго плакала”. Історія Людмили Чернової