“Не могла залишатися осторонь”. Історія волонтерки Анастасії Яцевич з Мирнограда, яка допомагає з пошуком зниклих людей

Анастасія Яцевич народилася, навчалася та виховувала сина в Мирнограді на Донеччині. Її життя змінилося, коли почалось повномасштабне вторгнення. Жінка не змогла залишитися осторонь та стала волонтеркою. З того часу вона допомагає з пошуком людей в ГО “Пошук-Донбас”. З рідного міста вона разом з сином виїхала ще наприкінці 2023 року, згодом вивезла звідти маму і вже майже два роки мешкає в Києві. Попри це, свою діяльність не полишає.

“Коли до нас звертаються люди, то ми завжди намагаємося їх підтримати та вислухати. Скільки історій я за цей час почула — не передати словами. Часто дякують навіть за те, що їх просто вислухали. Коли я це роблю мені стає краще. Таким чином я підтримує і себе”, — розповіла журналістці “Свій дім” Анастасія.

Волонтери

Фото: з особистого архіву

“Мені не вірилось, що почалася велика війна”

Про те, що росія почала повномасштабне вторгнення Анастасія дізналася від чоловіка, який в той день був у Києві. До 24 лютого 2022 року жінка не вірила, що це може статися та не помічала новини про загрозу наступу:

“Зранку чоловік мені сказав: “В Києві тривоги, вибухи”. В той момент я навіть подумала, що він зійшов з розуму. Настільки мені не вірилось з це. Потім я включила телевізор і побачила звернення президента. Навіть після мені відчувалося, що це якась помилка”. 

Попри почуте, Анастасія не змінила своїх планів і пішла на базар за продуктами. А там вже був хаос: велетенські черги, містяни набирали хліб та “гребли” все, що було на прилавках. Дівчина згадує, що “тоді поставила собі питання: Боже, невже це правда?”.

“Не могла залишитися осторонь”

За словами Анастасії, 2022 рік пройшов для мешканців Мирнограда відносно спокійно. Саме в цей час вона стала активно займатися волонтерством:

“До того часу я вже була долучена до ГО “Пошук-Донбас”, але моя діяльність обмежувалася репостами в соцмережах про зниклих людей. Але коли почалася велика війна, був хаос та багато людей не могли знайти своїх близьких, я не могла залишитися осторонь. До того ж я сама стикнулася з цією проблемою. Моя мама пішла в Покровськ до банкомату, щоб зняти кошти і з нею зник зв’язок. Я тоді дуже переживала, звернулася в поліцію і до координатора ГО. В той момент він мене дуже підтримав і завірив, що вони зараз залучать волонтерів і будуть її шукати. Все закінчилося добре, мама повернулася додому. Але ось це відчуття, що ти можеш підтримати інших, змотивувало мене до дій”.

Анастасія почала займатися пошуком людей. Спочатку це була робота тільки онлайн, але після того як в Мирнограді зник чоловік, вона вийшла і в оффлайн. Дівчина згадує, що в той день була наймолодшою серед волонтерів. 

Пошуки на місцевості

Фото: з особистого архіву

“Тоді координатор з пошуків на мене подивився і спитав, чому я вийшла. Я тоді відповіла, що просто хочу допомогти”.

“Виїхали з Мирнограда заради сина”

З міста Анастасія виїхала в грудні 2023 року. Тоді там ще було відносно спокійно, але жінка зробила це заради дитини. У її сина розлад аутистичного спектру і він потребував спеціальних занять, а в Мирнограді він цього отримати вже не міг. 

Вже в січні 2024 року росія почала сильно обстрілювати Мирноград. В місті ще декілька місяців залишалася її мама, яка одразу відмовлялася покинути місто. Вона трималася за свій маленький будиночок, собаку, кота та огород:

“Коли армія рф в березні 2024 року обстріляла багатоповерхівку, мама вийшла, щоб допомогти постраждалим. Там було багато її знайомих і після цього сказала: “Я хочу жити, я поїду”. Вона приїхала в Київ до нас. Що зараз з будинком, я не знаю. Але враховуючи поточну ситуацію, у мене мало надії на те, що він вцілів”. 

За майже два роки життя в столиці Анастасія вже звикла до ритму великого міста, хоча зізнається, що періодично хочеться спокою та тиші.

Анастасія і зараз не покидає свою волонтерську діяльність, але робить це тільки онлайн.

“До мене пишуть з Мирнограда, Покровська та району, надсилають фото людей та просять допомогти. Я публікую його в своїй групі у Фейсбук “Донецька область втрачено-знайдено” та інших чатах. І це іноді працює. Дуже часто через відсутність зв’язку люди втрачають один одного”.

Читати ще:

“Мріяли про 100 кіз, але тепер не можемо прогодувати й 30”. Історія Олени Бєлозоренко з Херсонщини, яка відновила ферму на Київщині

“Вулиця, де був наш дім у Бахмуті, тепер носить ім’я моєї бабусі”. Історія переселенки Світлани Кравченко, яка популяризує культуру Донеччини

“Повертатися нікуди”. Історія Аліни Косач із Сіверськодонецька, чий дім зруйнувала росія