З Лимана довелося виїхати. З собою взяли лише український прапор. Історія Світлани Фесенко

Світлана Фесенко понад 30 років працювала у Центральній районній лікарні Лимана. Коли у 2014 році місто окупували, жінка звільнилася. Вона завжди мала проукраїнські погляди, не підтримувала псевдореферендум та “народних мерів”. 

Лиман звільнили у червні, але до лікарні пані Світлана вже не повернулась. Натомість почала співпрацювати з міжнародною організацією HelpAge Ukraine, яка допомагає літнім людям. 

У 2022 році Лиман знову опинився в епіцентрі бойових дій

Завдяки нашим військовим над містом майорить український прапор. 

А ось прапор родини Світлани Фесенко тепер мандрує Україною. Колись він прикрашав їхній затишний будинок, від якого залишились обпалені стіни та камін, в який господар вклав усю душу:  

“Це родинний дім мого чоловіка. Його збудували у 1958 році, тому ми з ним одного року народження. Він невеличкий, усього 56 квадратів, але там завжди була любов і сімейний затишок”.

Подвір’я потопало в різноманітних квітах. Влітку ставили великий басейн. Вечорами пили чай в альтанці, а на свята готували страви у тандирі. 

З 2014 року цей будинок прихистив родину брата Світлани з Донецька. Там у подружжя лікарів залишилася велика квартира в центрі міста.

“Приїхали і сказали, що не зможуть там жити. І я кажу: “Заходьте і залишайтесь у нас. Так ми і жили всі разом. А їхня донька переїхала до Німеччини. Потім народила дитину і я їздила допомагати їй”, — пригадує вона.

“Про початок великої війни дізналась у Німеччині”

У січні 2022 року пані Світлана знов поїхала за кордон до племінниці. Саме там вона дізналась про початок великої війни. Тоді не могла уявити, що більше не повернеться у Лиман. Серце розривалося, бо в Україні залишились найрідніші люди. 

“Я дзвонила додому, хотіла вже купувати квитки. А мої казали, щоб не їхала, бо ніхто не знав, що буде далі. У Німеччині квартира племінниці розташована понад трасою. Ми на свій балкон вивісили український прапор, щоб всі бачили”.

Рідні Світлани виїхали з Лимана на початку квітня 2022 року. Чоловік, син з невісткою, брат з жінкою та дві бабусі опинилися в Смілі Черкаської області, де винаймають житло. 

“Моїй мамі 28 листопада виповнилося 90 років. Вона Заслужена лікарка України. Дуже хворіє та нічого не пам’ятає, зовсім нічого. Свекрусі — 94. Зламала шийку стегна, пересувається з ходунками. Їм довелося перенести важку дорогу, ночувати в школі, а тепер вони, як і всі ми, далеко від дому. Оце так ми тут і живемо. Син Григорій теж з нами. Нині він волонтер гуманітарної місії “На щиті” — перевозить тіла Героїв, загиблих від рук російських окупантів”, — розповідає жінка.

У домі вцілів лише камін

До рідних у Смілу пані Світлана приїхала у липні 2022 року. Їй був потрібен час, щоб оговтатись від звістки про втрату рідного дому:

“24 травня я дізнаюся, що у нашому будинку залишилися лише стіни, а всередині він повністю згорів. Таке відчуття, що його просто підпалили, а може це були якісь запальні снаряди. Після цієї новини я майже тиждень мовчала, не могла ні з ким говорити”.

У родинному домі були дві спальні, зала, кухня-студія та санвузол. Чоловік Світлани майже все переробляв сам. У столовій були бамбукові шпалери та стійка. Гордістю родини був камін, який дивом вцілів після обстрілів та пожежі:

“Він просто мені наснився. Я встала і намалювала його, а чоловік зробив”.

Жінка розповідає, що до них завжди приходили гості. Влітку збиралися у дворі та співали пісень, а на будинку завжди майорів жовто-блакитний прапор.

“У Лимані до 2014 року мало хто вивішував український прапор. А у нас ця традиція з’явилась задовго до цього. І тепер той самий стяг, що висів біля будинку поруч з нашою яблунею, евакуювався разом з нами та прикрашає орендований будинок у Смілі”.

Лиман та дитячі асоціації з “половинкою лимона”

У Лиман батьки Світлани переїхали, коли їй було 4 роки. Вони закінчили медичний інститут і їх направили сюди з Донецька. Тато працював хірургом, а мама була завідувачкою епідеміологічного відділу райСЕС. 

“Я ж тоді була зовсім малою. І коли мама казала, що ми їдемо у Красний Лиман (назва до декомунізації, – ред.), то я уявляла, що це така пустеля, де на горизонті видніється половинка “красного лимона””, — пригадує вона.

А потім усі закохалися у це місто.

“Лиман — це наша перлина, донецька Венеція. Найбільше ми любили наші ліси, завжди ходили по гриби. Коли ми з братом бачили якісь саджанці горіха, сливи чи вишні, то викопували їх. Потім їхали в ліс і там вже саджали. З 2021 року я завжди брала з собою великі мішки і збирала по лісу пляшки. На зворотному шляху викидала їх у сміттєві контейнери. А що там зараз? Важко уявити”.

У друзів Світлани був дім на березі Сіверського Донця. Вони зробили сходи, які вели прям до річки:

“Десь у жовтні 2021 року я понад цими сходами висадила білоцвіти, бо в Лимані в основному були сині проліски. Чекала, що розростуться, але через велику війну не побачила тієї краси”.

Володимир Гарієвський, адвокат:

Фактично ракетний удар Росії по житловому будинку згідно українського законодавства має кваліфікуватись за ст.438 Кримінального Кодексу України «Порушення законів та звичаїв війни», адже міжнародне законодавство чітко містить заборону на застосування зброї проти цивільного житла. Так, стаття 52 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року передбачає, що цивільні об’єкти не повинні бути об’єктом нападу. У разі сумніву в тому, чи не використовується об’єкт, який звичайно  призначений  для цивільних цілей, наприклад, місце відправлення культу, житловий будинок чи інші житлові будови або школа, для ефективної підтримки воєнних дій, передбачається, що такий об’єкт використовується в цивільних цілях. За нормами Міжнародного права армія рф вчинила наступні воєнні злочини, які визначено в ст. 8 Римського статуту, а саме умисне спрямування нападів на цивільні об’єкти, тобто об’єкти, що не є військовими цілями.

Відповідні злочини можна віднести до категорій 6 та 7: напад на цивільний об’єкт та знищення або пошкодження майна.

______

Ця публікація стала можливою завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках проєкту «Права людини в дії», який виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини.

Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди USAID або Уряду США. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори та УГСПЛ.

Американський народ, через USAID, надає економічну та гуманітарну допомогу по всьому світу понад 55 років. В Україні допомога USAID надається у таких сферах як: економічний розвиток, демократія та управління, охорона здоров’я і соціальний сектор. Починаючи з 1992 р., Агентство США з міжнародного розвитку надало Україні технічну та гуманітарну допомогу на суму 1,8 мільярда доларів. Детальнішу інформацію про програми USAID в Україні можна отримати на офіційному веб-сайті USAID https://www.usaid.gov/uk/ukraine та сторінці у Facebook https://www.facebook.com/USAIDUkraine.

Читайте ще: Залізничний вокзал, будинок дитинства та єнот, який їв мигдаль з рук. Спогади Ірини Паюк про рідний Лиман