Вибіг з хати за кілька секунд до влучання снаряда. Історія Сергія Лиманського

Сергій Лиманський тільки-но забіг у льох і коли зачиняв за собою двері, почув страшний гул і вибух, встиг побачити як дах на будинку піднявся і опустився, а з вікон вирвалася хмара пилу, яка сховала в собі на хвилину увесь дім. Коли трохи затихло, вийшов у двір й побачив величезну дірку в оселі. Поруч стояв сусід, який дивився на нього наче на примару. 

“Я думав, що тебе вже немає”, – сказав тоді він. 

Російські військові влучили у будинок Сергія у селі Озерне на Донеччині 28 квітня 2022 року. Якраз у його день народження.

“Це дійсно виглядає так, наче доля подарувала мені життя. Увесь квітень нас бомбили, стріляли просто по території села. Використовували техніку вогневого валу. Інші будинки на моїй вулиці вціліли, хоча теж постраждали від обстрілів артилерії”, – розповів він журналісту “Свій дім”.

Майже місяць Сергій жив у льосі. Діти вмовляли виїхати, але чоловік не хотів залишати рідний дім. Він працював науковим співробітником, завідувачем заповідника “Крейдова флора” з дня заснування і присвятив йому все життя. 

У періоди затишшя виходив, щоб приготувати їжу, поголитися й поспілкуватися з папугою. З собою його не брав, бо під землею було волого – боявся, що пташка не виживе. Чоловік каже, що Жорочка його підтримував й постійно щебетав та розмовляв. На жаль, його молодший друг загинув після прямого влучання у дім. 

Сергія врятували лічені секунди. Він пішов до хати, щоб умитися. Через десять хвилин вибухи почастішали й були дуже близько, він кинув зубну щітку, схопив теплу куртку і побіг до льоху. Загарбники влучили прямо в його будинок.

“Шифоньєр, холодильник. Усе, що було, його просто не стало. Холодильник й шафу взагалі по пластинках рознесло”, – пригадує він.

Наступну ніч теж провів у льосі. Дітям додзвонитися не зміг, а росіяни вже були на околицях села. Саме тоді вирішив їхати, щоб не бути в окупації. На щастя, гараж з автомобілем вціліли. Так опинився на Тернопільщині, вивіз туди до родичів трьох своїх співробітників з дитиною. Потім дістався Черкащини, де тимчасово проживав старший син. Там винаймали житло за комунальні послуги, поки власниця не привела покупців. Тоді вирішили повернутися на рідну Донеччину й зараз мешкають в Олександрівському районі. 

У свій день народження чоловік сів за кермо автівки, яка рік тому вціліла після обстрілів, і поїхав до Озерного. Там побачив свій будинок, який не підлягає відновленню.

“У нас коротка вулиця, усього шість домів. Саме мій – зруйнований повністю. Хоч інші теж постраждали”, – каже він.

Сергій Лиманський втратив своє місце сили, а зараз молиться за сина, який був у найгарячішій точці фронту:

“Син воював у Бахмуті на “нулі”. Отримав важке поранення й перебуває у лікарні. Моє серце, як батька, теж поранене”.

Допомогти родині можна за номером картки: 4149 5001 4576 0156  (Лиманський Сергій Вікторович).