Історії, які ви нам розповіли

головна / Історії, які ви нам розповіли / с. Яцьківка

Історії, які ви нам розповіли
Приватний будинок

“Нас бомбили цілу ніч, ми накривалися ковдрами та втрачали свідомість”. Історія Любові Дзюби

зруйновано: березень 2022 / Донецька область , Краматорський район , с. Яцьківка / Оскільська , 49

Любов Дзюба переїхала до села Яцьківка Донецької області, коли в родині сталася біда. Її чоловік Володимир у 40 років переніс інсульт, потім — другий. Тому вирішили покинути Горлівку та повернутися на його Батьківщину — ближче до лісу та Оскільського водосховища. Це було 30 років тому. 

“Квартиру в Горлівці переписали на меншого сина. Дачний будиночок в Яцьківці чоловіку подарував друг, і саме там він поступово почав підійматися з ліжка і став на ноги. Всі ці 30 років ми вдвох його добудовували, вклали багато сил і коштів. Там був і газ, і вода, і усі зручності. На подвір’ї висадили садок на 30 дерев. Вирощували елітний виноград, малину, полуницю. Мали три сотки городу”, — розповіла пані Любов журналістці “Свій дім”.

Спокійне життя тривало до 10 березня 2022 року. З цього дня російські окупанти почали скидати на село авіабомби.

“Гуркіт такий був, що не дай Господь. Нас бомбили цілу ніч”

“Ближче до вечора погасло світло та одразу загуркотіли літаки, які скидали бомби. Нам сховатись було нікуди. Сиділи з дідом у хаті, в куточку. Коли гуркіт наближався, ми накривалися ковдрами та подушками. Як віддалявся — розкривалися, щоб хоч вдихнути повітря. Гуркіт такий був, що не дай Господь. Нас бомбили цілу ніч”, — з жахом пригадує жінка.

А потім бомби прилетіли на подвір’я родини. В оселі знесло дах, вікна та двері. Пані Любов з чоловіком деякий час були без свідомості, коли прийшли до тями — зрозуміли, що їх засипало цеглою, рамами та склом.

“Ми були в сажі, страшні. У хаті все зруйновано. Нас врятувало те, що дім був бетонним і стіни витримали. А так знесло все, що було всередині. Вцілів один диван, який стояв біля нас. Слава Богу, тоді ще не пропав зв’язок. Подзвонила сусідам. Вони сказали, щоб ми бігли до них у підвал. Я намагалась підвестись і не могла поворухнутись. Згодом виявилось, що у мене стався мікроінсульт. Чоловіка контузило. Ми дивом змогли доповзти до того підвалу й подолати ті сходи, що вели вниз”, — каже вона.

Там переховувались інші сусіди. Сиділи прямо на землі й чули, як знов летять літаки. Тоді сильно бомбили Ізюм й звідти люди машинами їхали до Яцьківки — думали, що там буде спокійніше. Їхні автівки потрапляли під обстріли, люди гинули в страшних муках.

Виїхали в інше село. Через тиждень росіяни дісталися і туди

Знайомим вдалося вивезти подружжя в сусіднє село Ізюмське Харківської області. Їм дали хатинку, а через тиждень росіяни дісталися і туди. Цей дім теж розбомбили. Разом з сусідкою довелося знов бігти до підвалу — поряд впав снаряд і засипав усіх по коліна. Вибралися й перейшли у будинок свахи, яка виїхала за кордон. 

“Село вже було в окупації. Як росіяни прийшли до нас, то трохи тиша була. Наші військові нас жаліли — не кидали ні бомби, нічого. Тому ми трошки видихнули, але голод був страшний, розповідає жінка. Десь шість місяців пробули там. У мене діти служать і ми боялися, що нас просто заарештують. Слава Богу нас не здали ворогові. А були різні випадки. Батьків дітей, які служили, викликали на допит — там страшне відбувалося”.

“Їхати далі нікуди. Хочемо додому”

До рідної Яцьківки навідалися через рік після від’їзду. Хата побита, пуста, розграбована. Холодильник був прострелений — на ньому окупанти зробили мішень.

“Коли ми їхали, хоч трохи вцілілі дома були. А потім зайшли розлючені російські військові й спалили майже всю нашу вулицю. У нас там місцевих було небагато. Приїжджали люди, будували дачі. Був у нас сусід з півночі росії, його красивий дім теж розбили. Після цих жахливих подій він надіслав повідомлення: “Ми на коліна стаємо перед вами і просимо вибачення за нашу країну”. Плакали і ми, і вони””, — розповідає жінка.

Зараз подружжя мешкає у Боровій на Харківщині. Бої навколо йдуть постійно. Коли прильоти, то сплять в одязі. А їхати їм вже нікуди.

Двоє синів теж залишились без житла

Пані Любов розповідає, що до Яцьківки повертаються люди, чиє житло пошкоджене. Міжнародний фонд виділив їм кошти на ремонт:

“Допомогли тим, хто залишився або повернувся додому. А куди нам повертатися? У розбиту хату, в якій вціліли лише стіни? Якби ж і нам виділили кошти, щоб ми могли підлатати дах, вставити вікна та двері. Хоч це! А далі потихеньку все робили самі”.

Двоє синів подружжя, які захищають країну від ворога, теж залишилися без житла. В одного все згоріло у Маріуполі, в іншого — у Бахмуті. 

“Знаєте, я по життю дуже весела енергійна людина. І чоловік у мене такий, От він був паралізований, пів року не вставав, але йому так хотілося жити. І почав підійматися, а потім і ходити. До нас часто приходили друзі, смажили шашлики, відпочивали на річці. Вони часто нам дзвонять, переживають. Телефонують і з Горлівки, окупованої з 2014 року. Не добре їм там, жаліють, що все так сталося”.

Повернутися до Яцьківки подружжя зможе, коли в оселі знов буде дах, вікна та двері. Можливості придбати матеріали немає. Та й відремонтувати все у 70 років не під силу. Тому просять про допомогу волонтерів та усіх небайдужих, щоб відновити своє місце сили.

Номер картки Любові Дзюби: 5168745126982823 

Артем Безрук, адвокат:

Міжнародним законодавством заборонено застосувати зброю проти цивільного житла, дані положення чітко прописані у додатковому протоколі до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів в статті 52. Тому, в діях російських військових вбачаються ознаки воєнних злочинів, які класифікуються за нормами Римського статуту: умисне вчинення нападу з усвідомленням того, що такий напад призведе до випадкової загибелі чи поранення цивільних осіб або заподіє шкоди цивільним об’єктам чи масштабної, довготривалої та серйозної шкоди навколишньому природному середовищу, яка буде явно надмірною в порівнянні з конкретною та безпосередньо очікуваною загальною військовою перевагою [стаття 8 (2) (b) (iv) Римського статуту]; умисне спрямування нападів на цивільні об’єкти, тобто об’єкти, що не є військовими цілями [стаття 8 (2) (b) (ii) Римського статуту].

___________

Ця публікація стала можливою завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках проєкту «Права людини в дії», який виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини.

Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди USAID або Уряду США. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори та УГСПЛ.

Американський народ, через USAID, надає економічну та гуманітарну допомогу по всьому світу понад 55 років. В Україні допомога USAID надається у таких сферах як: економічний розвиток, демократія та управління, охорона здоров’я і соціальний сектор. Починаючи з 1992 р., Агентство США з міжнародного розвитку надало Україні технічну та гуманітарну допомогу на суму 1,8 мільярда доларів. Детальнішу інформацію про програми USAID в Україні можна отримати на офіційному веб-сайті USAID http://ukraine.usaid.gov та сторінці у Facebook https://www.facebook.com/USAIDUkraine.

Читайте історію ще однієї родини з села Яцьківка: Будинок загорівся на Пасху. Люди виходили з погреба з піднятими руками. Історія родини Тесленків

Юлія Ступка / 11.01.2024

поділитись у соцмережах

Рекомендуємо прочитати

Приватний будинок

Дім розбитий, а десь у дворі залишився лист паперу з написом “ми повернемося”. Історія подружжя Руденків

Олександр Руденко родом із Запорізької області. Зараз ця територія окупована, як і місто Соледар, де він прожив майже 30 років. На Донеччину переїхав після весілля. Це батьківщина його дружини Валентини....

читати історію

Приватний будинок

Новий дім для шістьох дітей, 12 собак та котів. Історія родини Павлових, які евакуювалися, щоб не потрапити в окупацію

За шість років до початку великої війни багатодітна родина психологині Юлії Павлової переїхала з Запоріжжя в село Українка. Там запустили проєкт, за яким будували житло для прийомних родин і дитячих...

читати історію

Рекомендуємо прочитати

Приватний будинок

Дім розбитий, а десь у дворі залишився лист паперу з написом “ми повернемося”. Історія подружжя Руденків

Приватний будинок

Новий дім для шістьох дітей, 12 собак та котів. Історія родини Павлових, які евакуювалися, щоб не потрапити в окупацію

Приватний будинок

“Наше село було в окупації майже 8 місяців. Після звільнення ми прожили спокійно лише три дні”. Історія Михайла Гречаного

Об'єкт культури

Олексій Скоркін залишив банківську сферу й відкрив музей борщу та сала. Окупанти знищили унікальну хатинку на Сумщині

Багатоквартирний будинок

“Квартира згоріла 2 роки тому через російські обстріли. Живемо без комунікацій та не знаємо, що буде з нашим будинком”. Історія Світлани Орєхової

Що треба фіксувати першочергово — зруйновану інфраструктуру чи житло? Читайте в кейс-стаді “Святогірськ 2:0”

Приватний будинок

Живемо на Тернопільщині та мріємо купити дім, який орендуємо. Історія Ольги Дудченко

Приватний будинок

“Плачу, коли згадую дім. А чоловік не дозволяє викидати стару футболку. Каже, що буде її в Бахмуті носити”. Історія Тетяни Буковцової