Будинок з годинником в Маріуполі не пережив російську окупацію

За чотири місяці до нападу росії у Маріуполі відкрили відреставрований “Будинок з годинником”. Ремонт робили за програмою відновлення фасадів історичних будівель.

Будинок з годинником російська армія перетворила на суцільне згарище. Його спіткала така ж участь, як Драмтеатру. Все – під знос. 

В історичній будівлі свого часу була майстерня видатного маріупольського художника Віктора Арнаутова. Згодом там працювали майстри Валентин Константінов та Лель Кузьменков.

11 листопада виповнилося 125 років від дня народження мозаїчника Арнаутова. Свої юні роки він провів у Маріуполі. Потім жив у США, Китаї, Мексиці, але завжди мріяв повернутися додому. 

У своїх спогадах він писав: “Далеко Маріуполь, за тисячі кілометрів, але подумки я блукав його вулицями. Для мене він залишався колишнім заштатним містечком, хоча я дізнався з газет, що там будувався найбільший в Україні завод “Азовсталь”. Голос дитинства та юності, голос містечка на Азовському морі кликав мене.

У 1963-му художник все ж повернувся на батьківщину. Назавжди, але без родини. Діти вирішили залишитися у Штатах, а дружина незадовго до переїзду загинула під колесами машини.

Вже за рік Арнаутов створив монументальне панно на Будинку зв’язку в Маріуполі.

“Дім почали зносити в один день з Драматичним театром”

Тут винаймала житло маріупольська журналістка Алевтина Швецова. Останній рік вона працювала над проєктом “Місце сили”, в якому розповідала про культурні та архітектурні пам’ятки міста. Для неї самої таким “місцем сили” була квартира у цьому будинку, яку вона ніколи не забуде. 

“Дім почали зносити в один день з Драматичним театром. По-перше, я й досі не вірю в це. А по-друге, мені дуже допомогли слова друга про те, що поки ми не в Маріуполі та жодним чином не можемо вплинути на дії окупантів, то обурюватися через їхні не легітимні дії та дозволити себе зламати психологічно – ні-ні, не наш варіант”, – розповіла Алевтина платформі “Свій дім”.

Коли місцеві казали “Встретимся на Часах” усі знали, куди треба йти. 

“Скільки щасливих моментів в моїй пам’яті, пов’язаних з цим місцем. А зараз його просто знищують, стирають з обличчя міста, просто зносять. Виривають з нас ще шматок душі, ще одне коріння…

Мені не притаманна ненависть, але не цього разу”, – розповіла нам маріупольчанка Наталя Лозова.