“Це ж усі мої іграшки розстріляли”. Маленька Поліна дивилась на зруйнований дім і плакала. Історія родини з Мощуна

Колись на місці цього будинку у садовому товаристві Мощуна була лише земельна ділянка. З 2000-го року чоловік та свекор Антоніни Наймибудко почали будувати своє місце сили. Так з’явився великий двоповерховий дім: на першому поверсі були дві кімнати, коридор, санвузол, кухня та прихожа, яку збудували з часом. На другому — дві кімнати, коридор і затишний балкон. За два роки до великої війни поставили сучасний котел на дровах. 

Російські обстріли знищили все. Будинок знесли, наче й не було тієї краси та затишку. Родина власними силами намагається відбудувати оселю — поки зробили фундамент. На допомогу держави вже не розраховують, бо дім був на території садового товариства і тепер складно щось довести. Антоніна чекає на другу дитину та мріє жити не на зйомних квартирах, а у власному домі.

“У нас був затишний дім і маленький город. Коли народилася донька — половину засадили травою, щоб все було гарно. І гойдалку туди ставили, пісочницю зробили. Все у нас було…”, — розповіла журналістці “Свій дім” Антоніна.

Прокинулись від гучних звуків

Ранок 24 лютого 2022 року розпочався з гучних вибухів. О восьмій ранку у Мощун приїхали родичі Антоніни в Києва. Думали, що у селі буде спокійніше, але саме тут точилася одна з ключових битв за столицю.

“Десь на пів шосту я почула вибухи. Звуки були віддалені, але у вікні бачила якісь незрозумілі спалахи. Вже десь о 12-ій над будинком пролетіли гелікоптери — п’ять штук і дуже низько. Потім нарахували з різних сторін штук 30. З вікна бачили, як почали обстрілювати Гостомель. І після цього тиші в нас вже не було”, — пригадує Антоніна.

Родина добу просиділа у домі, бо погреба не було. Потім вирішили їхати у Чернівецьку область, а маленька донька ще довго лякалася гучних звуків. Чоловік Антоніни повернувся в Київ і пішов служити добровольцем.

Фото руйнувань скинув брат чоловіка

“Про руйнування дому дізналися вже після звільнення Мощуна. В село ще нікого не пускали крім військових — брат чоловіка скинув фото і відео. Я готувала себе до того, що його можуть обікрасти, що немає вікон, але до такого я не була готова. Він згорів повністю. Буває, що на руїнах знаходять якісь речі, тут взагалі нічого немає. Вже коли волонтери розгрібали завали, знайшли два розірвані “Гради”, — розповідає вона.

Антоніна з донькою повернулася додому у травні 2022 року. Живуть в Києві у квартирі знайомих, де платять за комунальні послуги. Свекор залишився у Мощуні. Але замість великого будинку, який побудував власноруч, живе у модульному будинку. 

Вперше після звільнення Мощуна Антоніна поїхала туди без доньки. Але фото руйнувань показувала, щоб підготувати її до жахливої реальності.

“Мамо, забирають наш забор! Що я буду робити”

“Звісно вона була в шоку, плакала. Я ще запам’ятала її фразу: “Це ж усі мої іграшки розстріляли!”. Потім ми приїжджали разом, я її заспокоювала. Казала, що все буде добре. А потім волонтери допомагали розбирати завали і просто знімали паркан. У неї була істерика: “Мамо, забирають забор! Що я буду робити”, — розповідає жінка.

Коли родина у лютому 2022 року їхала з Мощуна “на два тижні”, то не змогла знайти своїх котів. Тоді вони були на вулиці й кудись забігли.

Кіт показував, що дім згорів

“Коли я приїхала, до мене одразу підбіг наш кіт Бакс. Він почав нявкати й повів до будинку. Сидить біля вхідних дверей і дивиться. Я відчиняю їх, він заходить перший та обертається — перевіряє йду я за ним чи ні. Тобто він мені показував, що сталося. Згодом знайшли й іншого котика”, — пригадує Антоніна.

У Мощуні крім будинку родини Антоніни постраждали й сусідські оселі. 

“Хочуть відбудувати своє житло і вже залили фундамент. На допомогу держави дуже не розраховують. Будинок знаходиться на території садового товариства і документи були лише на ділянку. Якраз перед нападом рф почали займатися цим питанням, вже думали, як все оформити. Вже взяли у газовиків проєкт, що ми дійсно кожен місяць платили за газ, і за світло. Максимальний пакет документів зібрали, є фото і відео з дому. І сусіди можуть підтвердити, що ми дійсно там жили увесь цей час”, — каже вона.

“Чекаю на другу дитину і мрію жити в своєму домі”

Зараз своїми силами намагаються відбудовуватись і роблять фундамент — вже менший, ніж був. За допомогою зверталися до влади, волонтерів, але поки ніхто нічого не обіцяє:

“Скільки чекати — незрозуміло. Тим паче я вдруге вагітна, — розповідає Антоніна, —  Чоловік зі свекром знов починають будувати дім, як колись. Тільки свекру вже 79 років. Частину грошей зібрала завдяки добрим людям, було трохи своїх збережень. Фундамент зараз заллємо, газоблок ми ще теж зможемо закупити. А далі  — вікна, дах ми вже не потягнемо самі”.

Волонтерство: “У гаражі збирали пакунки з гуманітаркою”

Після повернення до Києва Антоніна не могла сидіти без діла та одразу почала волонтерити. 

“Дзвонила усім підряд, казала, що в мене є машина і можу допомагати. Головне, щоб були кошти на паливо. Допомагала у тому числі й знайомим у Мощуні — возили їм речі, посуд. Пізніше почала збирати гроші на які купувала набори гігієни. Продукти брала в інших волонтерів й розвозила по людях”. Зрозуміла, що це моє і я вже не зупинюсь і навіть відкрила свій фонд “Сучасні Українці””, — розповіла вона.

Антоніна відводила дитину в садочок і разом з подругою їхала в гараж. Там вони збирали пакунки з гуманітаркою, а потім відправляли поштою. Почали допомагати дитячим будинкам, родинам ВПО.

“Зараз я чекаю дитину і мені складніше це робити, тому долучаюся до інших фондів, волонтерів. І вже разом з ними купую, збираю та передаю”, — розповідає вона.

Реквізити для допомоги родині:

Моно банка 5375411203650135

https://send.monobank.ua/jar/6WUqPQkYUd

Приват 4731185615288245

PayPal: tonya1234@email.ua

Читайте ще: “Вулиця серця” у Мощуні. Для родини Світлани Дорошенко побудували новий дім. На черзі — другий