Історії, які ви нам розповіли

головна / Історії, які ви нам розповіли / Сєвєродонецьк

Історії, які ви нам розповіли
Багатоквартирний будинок

“Квартири знищені, а син не ходить, не бачить і не говорить”. Історія Альбіни Любенко

зруйновано: березень 2022 / Луганська область , Сєвєродонецький район , Сєвєродонецьк / Гагаріна , 117

Безтурботне життя Альбіни Любенко з Сєвєродонецька зруйнував напад рф. Ще після 2014 року. Тоді у жінки почалися передчасні пологи. Молодший син з’явився на світ на 13 тижнів раніше терміну й важив усього 650 грамів. Чому так сталося, ніхто не знає. Можливо через стрес, адже частина Луганщини вже пережила російські обстріли й була окупована.

“Моя дитина була в лікарні на апараті ШВЛ. Ворожі снаряди влучили у Щастинську ТЕС, сєвєродонецький медзаклад був знеструмлений. Світло зникло, генератор не витримав. Стасик залишився без кисню на 12 хвилин і отримав асфіксію мозку. На цей час він не ходить, не бачить і не говорить”, — розповіла Альбіна журналістці Свій дім. 

Життя по лікарнях”. Альбіні з сином довелося переїхати у Київ

“Два роки ми жили по цих лікарнях. “Охматдит” і так далі…Дитині поставили шунт і ми далеко не виїжджали від нейрохірурга. Бо в нього була “чарівна валіза”, магнітик. Коли ставало гірше, він корегував тиск в мозку”, — пригадує вона.

Сєвєродонецьк тоді залишився під контролем України, але звуки війни запам’ятав кожен. Раз на три місяці жінка приїздила додому — до двох донечок, чоловіка, батьків. Саме там, у рідному краї, заряджалася енергією. 

Через вісім років “трикутник” (так місцеві називали Лисичанськ-Сєвєродонецьк-Рубіжне) захопили російські військові. Люди стали ВПО, деякі — вдруге. Їхні місця сили розбиті та спалені.

Було три квартири, а стали безхатьками

У Сєвєродонецьку у пані Альбіни було дві квартири — її та чоловіка. Ще одна батькова. Жінка знала, що її діти будуть з житлом. Після 2022 року усі стали безхатьками:

“З початку повномасштабного нападу рф ми розуміли, що наш регіон стійко бореться за виживання. За те, щоб бути з Україною. А потім його знищили. Коли побачила фото в інтернеті, то одразу впізнала свої зруйновані будинки. Залишилось тільки подати заяву в “Дію” та до Європейського суду”.

Квартира по вулиці Лисичанській в районі автовокзалу дісталась від батька. У цій дев’ятиповерхівці Альбіна жила з 18 років. 

У квартиру чоловіка по вулиці Гагаріна біля тролейбусного депо переїхали після народження першої доньки. Це був 2006 рік. Вона була більшою за площею й на третьому поверсі. А на вулиці Лисичанській — дев’ятий поверх та ще й ліфт не працював. Підійматися туди з візочком було б справжнім квестом: 

“Дім по Гагаріна, 117 теж зруйнований. Там немає прольотів. Один під’їзд взагалі рухнув. У нас 10 квартира, а у сусіди ще залишалися у місті. Вони якраз чай пили на кухні, коли ракета залетіла в дім. Дивом вижили, але де зараз, не знаю”.

З Києва довелося їхати за кордон

На початок великої війни Альбіна, чоловік та троє дітей були в Києві. Але довелося їхати до Польщі. 

Зранку 24 лютого 2022 року Альбіну розбудила донка і сказала, що щось гупає. Тоді жінка мало що розуміла, була сонна, бо вночі по декілька разів прокидається до сина. 

“Потім я пішла до аптеки. Ми винаймали житло на вулиці Кирилівській. І там був такий міст. Під ним — підбитий ворожий транспорт, який зіткнувся з цивільним авто. Розкидані речі, кров…І я зрозуміла, що війна прийшла до нас прямо в оселю”.

“У мене дитина дуже важка. Приймає ліки Сабрил — це протиепілептичний препарат. Ми три роки билися, щоб його зареєстрували на території України. Він дуже дорогий. На Стасика я отримувала пенсію 3400 грн, а він коштує 3200 грн одне упакування (50 саше), а на місяць потрібно два. Коли у березні була пандемія, то другого травня, за його відсутності, ми вже лежали в реанімації. Тому ми розуміли, що з початком великої війни ми можемо лишитися дитини. Я раші ніколи нічого не пробачу”, — каже Альбіна.

Зі столиці вона з двома доньками та сином виїхали першого березня 2022 року. До Варшави добиралися чотири дні:

“Коли ми приїхали, він був у жахливому стані: з приступом та очіма, що загнивали. Всю дорогу сиділи, було холодно й не мали змоги змінити памперс. Мені навіть згадувати це страшно”.

Понад рік жили у монастирі. Нині переїхали до Німеччини

Жінка, як і більшість українців, їхала в нікуди. Коли залишали Україну, виставила сторіс у соцмережах. Це побачила директорка реабілітаційного центру у Варшаві, куди Альбіна колись возила сина. Пані директорка та її чоловік о другій ночі зустріли родину у Польщі й відвезли до жіночого монастиря. Там вони прожили півтора року. 

Ми жили в монастирі, а потім треба було винаймати житло. Польща переповнена й спробуй знайти бюджетне житло з дитиною, у якої розумова відсталість. Яка кричить і б’є по стінах. І нам запропонували дім в Німеччині. Ми поїхали, щоб у Стаса не було сусідів, а кіт міг спокійно гуляти на вулиці”. 

Кіт пережив переїзд з Сєвєродонецька, потім з Києва, з Варшави, а у Німеччині потрапив під колеса автівки.

Спогади про рідний Сєвєродонецьк

Востаннє в Сєвєродонецьк Альбіна приїздила у травні 2021 році та була аж до вересня. Вперше так довго за останні роки.  

“Я ходила по місту й бачила, що луганчани, які переїхали сюди, відкрили багато магазинів, кафе, інший бізнес. У порівнянні з 2014 роком, це було зовсім інше місто — сучасне й розвинуте”.

Реквізити на лікування дитини (у Стасика шунтована гідроцефалія, вторинна мікроцефалія, дцп, ретинопатія недоношених 5 ступень, сліпота (амавроз), афакія, авітрія, епі статус (епілепсія)) :

  • Приват: 5363542020101201 
  • Моно: 4441114420551309

Артем Безрук, адвокат:

З початку повномасштабного вторгнення російські військові постійно порушують норми ведення війни, що, згідно з Кримінальним кодексом України, підпадають під статтю 438 “Порушення законів та звичаїв ведення війни”. Дії російській військових, які описує пані Альбіна є воєнним злочином та кваліфікуються згідно Римського статуту як: умисне спрямування нападів на цивільні об’єкти, тобто об’єкти, що не є військовими цілями [стаття 8 (2) (b) (ii) Римського статуту] та умисне вчинення нападу з усвідомленням того, що такий напад призведе до випадкової загибелі чи поранення цивільних осіб або заподіє шкоди цивільним об’єктам чи масштабної, довготривалої та серйозної шкоди навколишньому природному середовищу, яка буде явно надмірною в порівнянні з конкретною та безпосередньо очікуваною загальною військовою перевагою [стаття 8 (2) (b) (iv) Римського статуту].

Ця публікація стала можливою завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках проєкту «Права людини в дії», який виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини.

Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди USAID або Уряду США. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори та УГСПЛ.Американський народ, через USAID, надає економічну та гуманітарну допомогу по всьому світу понад 55 років. В Україні допомога USAID надається у таких сферах як: економічний розвиток, демократія та управління, охорона здоров’я і соціальний сектор. Починаючи з 1992 р., Агентство США з міжнародного розвитку надало Україні технічну та гуманітарну допомогу на суму 1,8 мільярда доларів. Детальнішу інформацію про програми USAID в Україні можна отримати на офіційному веб-сайті USAID  http://ukraine.usaid.gov та сторінці у Facebook  https://www.facebook.com/USAIDUkraine.

Читайте ще: “Коли дізналася, що квартири більше немає, заборонила собі плакати”. Історія Олени Любери

Юлія Ступка / 23.02.2024

поділитись у соцмережах

Рекомендуємо прочитати

Житло та реабілітація. У Львові зводять перший з восьми будинків для поранених переселенців

Повноцінне житло з паркінгом повністю адаптоване для людей, які отримали поранення внаслідок російської агресії. Саме таким має бути  багатофункціональний комплекс, що будується на вулиці Миколайчука у Львові. Це тимчасове житло...

читати історію

Багатоквартирний будинок

“У наш будинок влучив ворожий дрон, сусіди загинули, а ми тепер без житла”. Історія Тетяни Жарик

Весь час боїв за Суми Тетяна Жарик з родиною залишалася в місті. Навесні 2022 року її будинок не постраждав внаслідок вуличних боїв та постійних обстрілів. Минуло 2 роки й вночі...

читати історію

Рекомендуємо прочитати

Житло та реабілітація. У Львові зводять перший з восьми будинків для поранених переселенців

Багатоквартирний будинок

“У наш будинок влучив ворожий дрон, сусіди загинули, а ми тепер без житла”. Історія Тетяни Жарик

Підприємство

«Три контейнери пряжі та борги – ось з чого ми стартували на новому місці». Як Рубіжанська панчішна мануфактура з Луганщини відновлює виробництво у Львові

Багатоквартирний будинок

“Після Горлівки змінили 4 квартири. Одна — в окупації, інша — пошкоджена”. Історія Людмили Соломатіної

Після підриву Каховської ГЕС минув майже рік. Але 14 родин з Василівки на Миколаївщині досі не отримали кошти на відбудову

Як запорізькі краєзнавці вивозять музейні та сімейні реліквії. Історія екстреної допомоги з порятунку культурної спадщини

Показати те, що знищила росія. У Львові триває виставка “Тут був мій дім”

Багатоквартирний будинок

“Дивлюсь з п’ятого поверху, а там все горить. Сусідніх під’їздів просто немає”. Історія Олесі Прокопенко