Відбудова

головна / Відбудова / Гуляйполе

Відбудова

Як запорізькі краєзнавці вивозять музейні та сімейні реліквії. Історія екстреної допомоги з порятунку культурної спадщини

Запорізька область , Пологівський район , Гуляйполе

Повномасштабне російське вторгнення призвело до втрати Україною величезної кількості історичної та культурної спадщини. Найбільше дісталося областям, які частково окуповані або де тривають активні бойові дії. Серед таких громад — Гуляйпільська на Запоріжжі, де місцеві краєзнавці та історики намагаються врятувати те, що залишилося.

Війна та культура

В умовах війни збереження культурної та історичної пам’яті — завдання із зірочкою. Національні скарби опинилися в окупації через різні обставини: загрозу життю людей, які за них відповідали, недосконалу державну систему, прогалини в законодавстві тощо. Їхня доля невизначена: пограбування, фізичне знищення, зникнення у російських музеях чи довготривалий суд. Проблема збереження пам’яті стоїть особливо гостро на прифронтових територіях й потребує спільних зусиль держави й громадянського суспільства.

Внаслідок повномасштабного вторгнення рф більша частина Запорізької області майже одразу опинилася в окупації. Такі міста, як Мелітополь, Бердянськ, Молочанськ, Василівка, Приморськ та інші вже два роки перебувають під контролем росіян. Експозиції та скарби місцевих музеїв вдалося евакуювати лише частково, про це, зокрема, казав ще тодішній губернатор області Олександр Старух

Будівля Гуляйпільського краєзнавчого музею.

ФОТО: Сторінка закладу у Facebook

Складною є й ситуація у прифронтових містах регіону — там заклади культури частково пошкоджені або зруйновані. Зокрема, за інформацією директора департаменту культури, туризму, національностей та релігії Запорізької обласної адміністрації Владислава Мороко така ситуація склалася в Оріхові та Гуляйполі. Чиновник каже, з Гуляйполя вдалося вивезти найцінніші експонати, наразі невелика кількість зберігається в Запоріжжі, а решта —  в інших куточках країни. Це речі, пов’язані з життям та діяльністю Нестора Махна та махновців загалом, народний реманент, себто предмети побуту, артефакти Другої Світової війни тощо. Вони чекають часу на повернення до малої батьківщини. Частину з них взяли в роботу колеги у місцях фактичного зберігання.

Колеги побачили, що у нас в Гуляйпільському краєзнавчому музеї є роботи української художниці Марії Приймаченко й вирішили нам допомогти. Вони роблять відцифрування та реставрацію

Владислав Мороко

На жаль, отримати коментар директорки Гуляйпільського музею щодо ситуації з експонатами та їх евакуацією нам не вдалося. Світлана Мірзоєва на повідомлення від журналіста не відповідає.

Сергій Звілінський біля стели на в’їзді в рідне місто.

ФОТО: Сергій Білівненко

Приватна ініціатива рятує пам’ять

Там, де держава не може впоратися через нестачу ресурсів та бюрократичний механізм, на допомогу приходить громадськість. Серед таких активістів Сергій Звілінський та Сергій Білівненко — запорізькі  історики та краєзнавці. Обидва науковці — члени громадської організації “Гуляйпільські старожитності” та наукового товариства ім. Якова Новицького. Чоловіки займаються порятунком історичних пам’яток на території Запорізької області, головна увага — сімейним реліквіям, фотоальбомам, народному інвентарю. До війни Сергій Звілінський створював особисту колекцію, збирав матеріали, досліджував історію краю та готувався до відкриття власного музею.

Будівля, де краєзнавець планував облаштувати власний музей.

ФОТО: Сергій Звілінський

За кілька тижнів до вторгнення рф ми робили ремонт у приміщенні та думали про відкриття

Сергій Звілінський

Ми займаємося тим, що формуємо джерельну базу з вивчення історії громади, проводимо польові дослідження. Це важлива робота для збереження пам’яті про наш край. Особливо в нинішніх умовах. На жаль, ми не можемо евакуювати або якось ще допомогти державним музеям — проблема лежить в юридичній площині. Нам просто фізично не можуть віддати ці речі або оформити на них документи, тобто підписати акти передачі фондів. Ніхто не хоче брати на себе таку відповідальність. Йдуть бойові дії, працівники виїжджають за кордон або в інші області, рятуючись від обстрілів, і тепер ми маємо те, що маємо — заклади фактично не працюють, експонати втрачені або знищені, а будівлі занедбані або зруйновані, — каже Сергій Звілінський.

“До нас звертаються з недержавних музеїв або просто приватні особи — тоді ми починаємо вивозити експонати, прохання надходять з різних куточків області. Це були недержавні музеї. Наприклад, які функціонували при школах. ЇЇ розбили – ми зв’язалися або з нами й тоді організовуємо евакуацію речей, або, наприклад, приватні колекції, які родина не може ніяк вивезти через різні обставини”, — додає історик. 

Дослідженням рідного краю займаюся з 2014 року

Сергій Звілінський з міста Гуляйполе на Запоріжжі. Чоловік ще під час навчання в університеті займався вивченням історії та культури рідної Гуляйпільщини, після завершення університету в 2014 році хобі перетворилося на справу життя.

“Займатися порятунком народних цінностей я почав ще в молоді роки, а після отримання вищої освіти присвятив цьому майже десятиліття. В моїй колекції за 10 років назбиралися сотні предметів, серед яких речі народного побуту, скрині, рушники, ікони, меблі та, найголовніше, на мою думку, сімейні альбоми та архіви”, — говорить Сергій.

Чоловіка дуже цікавила генеалогія рідного краю:

“На мапі вже колишнього, а тоді ще існуючого Гуляйпільського району області було дуже багато білих плям. Ми намагалися їх заповнити. Більшість речей, які ми вивозили після вторгнення рф — це саме моя приватна колекція. Розвивалися, займалися просвітницькою роботою — так з’явилася сторінка у Facebook “Гуляйпільські старожитності”, нещодавно запустити власний Ютуб-канал.

Тепер нас люди вже знають, тому самі дзвонять або пишуть. Також неодноразово проводили різні заходи, в тому числі з міжнародними партнерами з Німеччини та інших країн”.

Сергій Звілінський

Отримали грант та реставруємо старожитності

Сергій та його громадська організація провели низку виставок та зняли відео з метою популяризації порятунку пам’яток, та аби привернути увагу до цієї проблеми та свого проєкту. Зараз більшість речей зберігаються у двох місцях — у сховищах Запорізького Національного Університету та спеціальному приміщенні, яке чоловік орендує спеціально під ці цілі.

Ми виграли грант, за отримані кошти винайняли будівлю й провели там ремонт. Потім облаштували робочу зону та купили інструменти для реставрації. Серед них, зокрема, є спеціалізований сканер та софтбокси. Наше обладнання дозволяє ремонтувати дерев’яні та металеві речі. Це офіс  — сховище у промисловому районі Запоріжжя, де завод залізобетонних конструкцій, там навіть є бомбосховище. Одна кімната в нашій оренді, інколи показуємо її журналістам. Жодний з експонатів не є частиною музейного фонду України й кожен з них був сфотографований перед тим, як його забрали у власників. На мою думку, така робота є дуже важливою для того, щоб гуляйпільська громада не розчинилася в Запоріжжі або інших містах України”, —  каже історик та викладач Запорізького Національного Університету Сергій Білівненко, колега та партнер Сергія Звілінського.

Сергій Білівненко, історик, викладач ЗНУ

ФОТО: Запорізький Національний Університет

Не втратити спадок остаточно

“Зараз ми з Сергієм Білівненком їздимо частіше вдвох. Ми як екстрена допомога у порятунку спадку. Тобто нам дзвонять, кажуть, що треба терміново щось вивезти, бо там, наприклад, стоїть будинок без вікон й дверей, і воно пропаде остаточно впродовж місяця, бо волога, обстріли, пожежі тощо. Тоді ми їдемо”, — каже Сергій Звілінський

“Наша робота й колекція — це про ментальність та самобутність регіону. Ми хочемо зафіксувати історичну спадщину у найширшому її розумінні. Це те, з чим потім будуть працювати й досліджувати науковці різних галузей: історики, філологи, культурологи та інші. Це збір матеріалу широкого історико-культурного спектра, польові експедиції. Ми виїжджаємо й знаходимо унікальні речі: щоденники, домові книги, шкільні журнали, архіви тощо. Також проводимо виставки в Запоріжжі за нашими матеріалами, які вдалося вивезти. Зараз готуємо нову експозицію, де будуть речі, які нам вдалося врятувати під час останніх експедицій”, — додає історик.

В колекції краєзнавця чимало рушників, на фото — один з них.

ФОТО: Сергій Звілінський

Питання функціонування постійного приміщення на кшталт музею поки що, за слова краєзнавця, не стоїть. 

“Чи доцільно це зараз робити в Запоріжжі — не знаю, бо обстріли майже постійні. Це величезні кошти й праця, яку може нанівець знищити один російський снаряд. Я це вже проходив у Гуляйполі. Ми навіть більше думаємо про виставки в інших містах, наприклад у Львові, бо там багато наших земляків, які сумують за домом. Їм буде цікаво та пізнавально хоча б так повернутися на свою малу батьківщину та відрефлексувати це все”.

Врятована з під завалів стара праска.

ФОТО: Сергій Звілінський

Ці речі мають повернутися додому 

Сергій Звілінський каже, що ці всі артефакти — власність тих населених пунктів, з яких їх вивезли:

“В нашій ідеальній концепції фінальним результатом роботи буде повернення цього всього у відбудовані громади області, зокрема у Гуляйполе. Я б сказав, що всі речі мають повернутися у своє органічне середовище, звідки їх довелося забрати через загрозу фактичної руйнації. Саме ці артефакти стануть базою для відновлення культурного життя”.

Зберегти та відновити пам’ять про кожну родину

За словами краєзнавця, найцінніші експонати — це сімейні родинні фото. Таких в колекції доволі багато. Згоден з ним й його колега — історик Сергій Білівненко.

У нас є фотоальбом, який я вважаю перлиною колекції, він прошитий уламком снаряда, але самі фото не постраждали

Сергій Білівненко

З останніх знахідок — альбоми двох родин: Данилових та Яланських.

“Коли до нас потрапляють такі фото — ми починаємо дізнаватися та шукати інформацію про цих людей. Зазвичай за світлинами ховається колосальна історія. Нещодавно ми сканували архів однієї жінки з Гуляйполя, вона сама його вивезла, потім передала нам. Виявилося, що троє її дядьків були махновцями, причому служили вони в Чорній Сотні, тобто були наближені до Нестора Махна. Всі вони були репресовані. Я вже був в архіві, де знайшов їхні справи. Двох дядьків виселили до Сибіру в 1933 році за антибільшовицьку діяльність, із заслання вони вже не повернулися, а третього — розстріляли в 1937 році під час Великого терору. Вони стали жертвами чисток колишніх махновців. Зараз ми шукаємо через їхніх родичів фото цих чоловіків, бо в цієї жінки, на жаль, їх немає.

Друга —  це родина Данилових, теж місцеві махновці. Будинок був майже зруйнований, він в центрі міста стоїть, де млин, зараз там фактично руїни. Це саме ті альбоми, які прошили уламками, це унікальні речі. Ми їх відцифровуємо, відновлюємо та зберігаємо”, — розповідає Сергій Звілінський.

Картини Гуляйпільського художника Свирида Говіни у сховищах Запорізького Національного Університету.

ФОТО: Сергій Білівненко

Порятунок картин Гуляйпільского художника

Сергій Звілінський з колегами відцифрували картини гуляйпільского художника Свирида Говіни. До цього їм загрожувало знищення. Краєзнавці влітку планують виставку робіт майстра — у Запоріжжі та Львові.

“Це колекція з 18 картин, на полотнах є пейзажі, морські панорами, портрети. Це показує широкий профіль майстра. Про евакуацію картин домовилися з донькою художника — Ніною Говіною, я знаю її особисто. Добре, що в той день в місті була відносна тиша. Картинам загрожували не тільки російські снаряди, а й погодні умови, бо був пробитий дах й дощова вода почала потрапляти в місце їх зберігання. Роботи створені в період 1950-1980 років, — каже Сергій Звілінський.

Його колега Сергій Білівненко додає, що роботи мають не лише цінність з художньої точки зору, а історичної, бо на них зображені реальні люди того часу, які жили в громаді.

Сергій Звілінський під час роботи з запису спогадів людей.

ФОТО: Сергій Білівненко

Плануємо великі експедиції

У майбутньому краєзнавці планують великі експедиції по селах Запорізької області.

“Хочеться робити якісні матеріали, бо це важливо. Все впирається в гроші та наявність техніки. Якщо з машиною та бензином питання ще вирішити можна, то найгостріше стоїть проблема з відеооператором. Зараз ми з одним домовилися, сподіваюся, що це буде довготривале співробітництво. Я хочу поїхали в село на тиждень, щоб зняти життя, побут людей, пошукати старожилів. Розпитати їх про те, як живуть зараз в умовах війни та про минуле, свідками якого вони були: Голодомор, Друга Світова війна, антирелігійна кампанія, репресії, відлига тощо. Це свідчення справжніх людей, які й формують історію про цей населений пункт”, — говорить Сергій Звілінський.

Як врятувати сімейні коштовності

Краєзнавці постійно їздять по області та вивозять різні історико-культурні цінності, звернутися по допомогу у порятку сімейного скарбу доволі легко, каже Сергій Звілінський

“Треба просто написати нам у фб на сторінку “Гуляйпільські старожитності”, розказати проблему та про предмети, які треба евакуювати. Ми оцінюємо безпекову ситуацію та питання логістики, якщо все добре, то їдемо й забираємо. Це ваші речі, тобто ми їх не привласнюємо собі назавжди, максимум — тимчасове зберігання для відновлення, вивчення та створення експозиції”, каже історик.

Реквізити для донатів: Гуляйпільські старожитності, позначити як благодійну допомогу

UA383133990000026003000205195

Ми створили цей матеріал як учасник Мережі “Вікно Відновлення”. Все про відновлення постраждалих регіонів України дізнавайтеся на єдиній платформі recovery.win

Олександр Забродін / 02.04.2024

поділитись у соцмережах

Рекомендуємо прочитати

Багатоквартирний будинок

Перша рана Ірпеня. Коли відбудують багатоповерхівку, на яку російські окупанти скинули бомби

Багатоповерхівка по вулиці Гостомельське шосе 12/14/16 була однією з перших, яку понад 10 років тому збудували у мальовничому Ірпені. Після повномасштабного нападу рф вона стала щитом й захистила інші будинки,...

читати історію

Житло та реабілітація. У Львові зводять перший з восьми будинків для поранених переселенців

Повноцінне житло з паркінгом повністю адаптоване для людей, які отримали поранення внаслідок російської агресії. Саме таким має бути  багатофункціональний комплекс, що будується на вулиці Миколайчука у Львові. Це тимчасове житло...

читати історію

Рекомендуємо прочитати

Багатоквартирний будинок

Перша рана Ірпеня. Коли відбудують багатоповерхівку, на яку російські окупанти скинули бомби

Житло та реабілітація. У Львові зводять перший з восьми будинків для поранених переселенців

Багатоквартирний будинок

“У наш будинок влучив ворожий дрон, сусіди загинули, а ми тепер без житла”. Історія Тетяни Жарик

Підприємство

«Три контейнери пряжі та борги – ось з чого ми стартували на новому місці». Як Рубіжанська панчішна мануфактура з Луганщини відновлює виробництво у Львові

Багатоквартирний будинок

“Після Горлівки змінили 4 квартири. Одна — в окупації, інша — пошкоджена”. Історія Людмили Соломатіної

Після підриву Каховської ГЕС минув майже рік. Але 14 родин з Василівки на Миколаївщині досі не отримали кошти на відбудову

Показати те, що знищила росія. У Львові триває виставка “Тут був мій дім”

Багатоквартирний будинок

“Дивлюсь з п’ятого поверху, а там все горить. Сусідніх під’їздів просто немає”. Історія Олесі Прокопенко