Понад 20 ВПО знайшли роботу в “Їдальні українського смаку”, яку відкрив у Запоріжжі переселенець Володимир Сірко

Все майно Володимира Сірка залишилося в окупованому росіянами Енергодарі. Крім будинку, він володів численними бізнес-активами. Наразі підприємець проживає в Запоріжжі, куди також переїхала частина колективу окупованих підприємств, які отримали статус ВПО. Працевлаштування своїх співробітників та їхнє об’єднання в приймаючій громаді стало поштовхом до створення соціально відповідального бізнесу — “Їдальні українського смаку”, де готують домашню їжу та надають роботу вимушеним переселенцям.

За майже два роки роботи Володимиру вдалося відкрити дві точки в обласному центрі, де щодня обслуговують понад 200 людей, а кількість працівників вже становить більше 20 осіб.

“Ми працюємо за принципом якісної домашньої кухні з акцентом на національні традиційні страви для пересічного українця. Всі продукти — натуральні, більшість із них закуповуємо у фермерів. Годуємо людей не лише в приміщенні, а й працюємо на виніс. Але це не тільки про бізнес, це про допомогу людям, які опинилися у складному становищі. Більшість наших співробітників — переселенці з Запорізької області. Робота важка: зміна починається дуже рано, багато часу доводиться проводити на ногах. Місцеві жителі влаштовуватися до нас не поспішають. Втім, на противагу важкому графіку ми пропонуємо гідні оплату — можна заробляти до 1000 грн на день”, — розповідає Володимир журналісту “Свій дім”.

Страви в “Їдальні українського смаку”

Фото: особистий архів Володимира Сірка

“Все наше майно в окупації важко навіть порахувати”

До Енергодара чоловік переїхав з Дніпра у 2000 році. За освітою він економіст  та понад 20 років очолював будівельне підприємство “ЕНЕРГОДАРБУД-ЛТД”, яке виконувало будівельні замовлення для Запорізької АЕС. Під його керівництвом працювало майже сім тисяч людей, і за ці роки компанія звела багато значних об’єктів в Енергодарі: багатоповерхівки, будівлю мерії міста, оснащену сучасними системами опалення та охолодження, житлові комплекси для працівників атомної станції, електролізну та кисневу станції, тренувальний центр для персоналу АЕС та інші об’єкти соціальної та промислової інфраструктури. Крім основної роботи, Володимир разом із сім’єю розвивав і власний бізнес. 

Місто Енергодар до повномашстабного вторгнення рф

Фото: Вікіпедія

“У нашої родини був готель, ресторан, риборозвідне господарство, бетонний завод, дитячий табір “Лазурна райдуга” у Кирилівці та багато чого іншого. Нещодавно ми залучили американських спеціалістів, щоб підготувати документи на відшкодування втраченого через війну майна”, — говорить чоловік.

“Під час окупації мій дім росіяни обшукали одним з перших”

Повномасштабне вторгнення рф змусило родину залишити все майно. Їхній будинок окупанти пограбували одним із перших, це навіть висвітлювали російські пропагандистські канали. 

“Я був в окупаційних списках або мене здали зрадники. Згодом росіяни вийшли на мене з пропозицією повернутися до Енергодара, обіцяли збереження бізнесу та лояльне ставлення. Я, м’яко кажучи, категорично відмовився. Я поїду лише після звільнення міста ЗСУ. Першого ж дня буду там і багатьом місцевим поставлю незручні запитання”, — каже він. 

24 лютого 2022 року, коли війська рф уже були на Херсонщині, Володимир разом із сім’єю виїхав на захід України. З собою взяли лише документи на майно, та речі на пару тижнів. На рік вони затрималися в Яремчі на Івано-Франківщині, де чоловік активно займався волонтерством: купував авто, ліки та необхідне обладнання для підрозділів ЗСУ. Загалом придбав і передав на потреби армії сім автомобілів та регулярно надсилав допомогу у вигляді продуктів і спорядження. Наскільки військові потребують допомоги, він знає як ніхто інший. Його син служить на Куп’янському напрямку.

“Роботу в Запоріжжі не знайшов, тому сам став роботодавцем”

Після року життя в евакуації дружині Володимира запропонували роботу в Запоріжжі, тому родина повернулася в рідну область.

“Коли приїхали, то я не зміг знайти роботу. Пішов у військкомат, а там відмовили через вік та стан здоров’я. Максимум, що мені запропонували — охороняти мішки з піском. Але я без справи сидіти не можу, не така я людина”, — говорить підприємець.

На цей момент у Запоріжжі було багато колишніх робітників Володимира з рідного міста. Зокрема й кухарів, які отримали статус переселенців і теж шукали роботу:

Володимир Сірко та колектив працівників

Фото: особистий архів Володимира Сірка

“Вони до мене прийшли й кажуть: “Володимире Олександровичу, давайте щось організуємо. Що ж ми сидимо просто так?”. Колективний мозковий штурм видав ідею — створити унікальний бюджетний заклад з домашньою кухнею. Так у 2023 році з’явилася “Їдальня українського смаку” на Соборному проспекті, 175. Спочатку хотіли назвати її “Деокупація смаку”, але це викликало негативну реакцію в соцмережах”.

Заклад швидко здобув популярність. Але потужності їдальні не давали можливості працевлаштувати всіх кухарів колишньої команди. Тому вже у 2024 році Володимир відкрив ще одну точку на вулиці Сталеварів. Завдяки цьому йому вдалося працевлаштувати весь колектив. Проте це приміщення менше. Поки що воно працює у збиток, проте чоловік не планує його закриття, адже це призведе до звільнення людей. Натомість шукає нові способи вийти на прибуток, зберігаючи робочі місця для своїх ВПО.

Приміщення “Їдальні українського смаку”

Фото: особистий архів Володимира Сірка

“Ми працюємо за принципом якісної домашньої кухні з акцентом на національні традиційні страви для пересічного українця. Всі продукти — натуральні, більшість із них закуповуємо у фермерів”.

Частину коштів на придбання техніки та обладнання Володимир отримав від Державної служби зайнятості. Він подав заявку і виграв у конкурсі на мікрогрант “Власна справа”, отримавши 250 тисяч гривень від установи. Завдяки цим коштам зокрема вдалося організувати в їдальні власну пекарню. 

“Наші заклади — це не лише смачні страви за доступну ціну, це місце, де переселенці знаходять підтримку та можливість почати все з нуля”, — каже підприємець.

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».

Читайте ще: “Гострий бізнес” — як підприємець з Запоріжжя продовжує виготовляти соуси, незважаючи на війну. Історія Максима Пузанова

“На згадку про дім залишилася коробка ялинкових іграшок та сімейні фотоальбоми”. Історія Марини Коваленко з Луганщини