Наші супи в реторт-пакетах зберігаються до 11 місяців без холодильника”. Історія Марії Бубнової з Маріуполя, яка відновила бізнес на Київщині

Власний бізнес Марія Бубнова з чоловіком розпочали ще у 2011 році. Спочатку продавали овочі та фрукти на ринку в Маріуполі, а вже за кілька років стали одними з найбільших постачальників у Донецькій та Луганській областях. У 2018 році подружжя отримало перший грант і почало виробництво ферментованих овочів, салатів та квашеної капусти. А у січні 2022 року, за місяць до повномасштабного нападу рф, вони отримали грант від проєкту USAID “Економічна підтримка України”: закупили нове обладнання та почали виготовляти готові супи у реторт-пакетах.

“У нас вже були підписані контракти, за якими ми обслуговували понад 150 магазинів міста, а наш штат складався зі 20 співробітників, включаючи кухарів, вантажників, водіїв та продавців. Ми втратили все, що мали. Єдине, що змогли врятувати — це два автомобілі”, — розповідає Марія Бубнова журналісту “Свій Дім”.

Проте вже в 2024 році Марія з чоловіком відновили свій бізнес із виробництва готових перших страв у Славутичі на Київщині.

Марія Бубнова у новому приміщенні виробництва у Славутичі

Фото: власний архів Марії Бубнової

“Ми втратили все, але вижили”

24 лютого 2022 року Марія почула перші вибухи. Вона до останнього вірила, що західна частина Маріуполя буде захищена. Але через два дні зрозуміла, що залишатися в місті небезпечно.

“Спочатку ми не могли повірити, що це відбувається насправді. На сході від Маріуполя війна тривала ще з 2014 року, але на захід від міста був тил — спокій, мир, шлях до відступу, якщо стане потрібно. Коли ми отямилися від шоку та зрозуміли, що залишатися небезпечно, то зв’язалися з військовими. Вони повідомили, що з міста вже ніхто не виїжджає. Фактично ми опинилися в оточенні”, — згадує вона.

Кілька тижнів родина змінювала місце проживання, бо доводилося ховатися від обстрілів: від одних знайомих йшли до інших, бо шукали більш-менш безпечні місця:

“Залишатися у власному домі було смертельно небезпечно. Ми постійно чули вибухи, будинки довкола горіли та подали один за одним. Я переживала за безпеку дітей, яких в нас двоє. Тому ми постійно змінювали адресу. Пригадую випадок, який міг змінити все — 9 березня ми якраз змінили чергове місце перебування, а через день у той двір, де ми були раніше, прилетів снаряд і знищив всі машини. Якби ми втратили свої автівки, то і виїхали б потім не змогли. І це не кажучи про те, що самі могли отримати поранення або загинути”.

Родина все-таки наважилася виїхати з Маріуполя. 15 березня разом зі знайомими на двох автомобілях вони вирушили через російські блокпости в бік Запоріжжя. 

“Це було найважче рішення в моєму житті. Ми залишили все – бізнес, дім, друзів і рідних. При кожній зупинці росіяни нас ретельно перевіряли. Ми заховали телефони, стерли всі фото, щоб не викликати підозр. Нам пощастило, що тоді ще не було фільтрації. У нашої родини завжди була активно проукраїнська позиція: ми допомагали військовим і волонтерам. А 22 лютого 2022 року ми разом із багатьма іншими маріупольцями ходили на мітинг за Україну — все це окупантам з’ясувати було б неважко, якби вони ввели тоді жорсткішу перевірку”, — згадує Марія. 

Проукраїнський мітинг у Маріуполі 22 лютого 2022 року

Фото: власний архів Марії Бубнової

Документи та деякі особисті речі — це все, що родина Бубнових змогла забрати з собою, а також дві автівки, на яких вони виїхали. Їхній родинний бізнес (виробниче обладнання, сировина та готова продукція) залишився в зруйнованому місті.

Руїни приміщення у Маріуполі, де було виробництво родини Бубнових

Фото: власний архів Марії Бубнової

Життя за кордоном

Після евакуації з Маріуполя Марія з дітьми виїхала до Нідерландів. Проте розуміла, що це лише тимчасовий прихисток. 

“Згодом за кордон до мене приїхали мама з сестрою. Але я не могла сидіти там без діла. Я мала повернутися та продовжити свою справу, тим паче, що в Україні продовжував діяти Проєкт USAID “Економічна підтримка України”, і вони підтримали ідею відновлення бізнесу в іншому місті. 

“Якщо ви хочете відновити виробництво, ми вас підтримаємо”, — так вони тоді сказали. І через рік я повернулася”, — розповідає вона.

Виробництво на 500 тисяч доларів

Ще перебуваючи в Нідерландах, жінка через Facebook почала шукати місто, де можна було би збудувати виробництво. Приміщення з усіма необхідними комунікаціями запропонувала місцева влада міста Славутич:

“Коли я побачила пропозицію, то зрозуміла — це наш варіант. У серпні 2023 року ми переїхали на Київщину, а вже в лютому 2024 року зварили перший суп у нашій “Новій кухні”. 

Нове виробниче приміщення у Славутичі

Фото: власний архів Марії Бубнової

Сьогодні родинне підприємство виготовляє супи у спеціальних реторт-пакетах, які зберігаються до 11 місяців без холодильника. 

В асортименті:

• Борщ із телятиною — це справжній український смак, як вдома;
• Суп із курячими фрикадельками — легкий та поживний;
• Сирний крем-суп з ніжною текстурою та насиченим смаком;
• Грибний суп із куркою та вершками — ароматний і ситний.

Демонстрація виробництва Бубнових президенту України Володимиру Зеленському та першій леді Олені Зеленській

Фото: власний архів Марії Бубнової

“Наші страви створені для будь-яких потреб — від родини, де дружина поїхала у відпустку, й хоче, щоб чоловік смачно харчувався в її відсутність, до великого підприємства, якому треба забезпечити колектив першими стравами”, — каже підприємиця.

Головні клієнти — це військові, волонтери, пенсіонери та люди, які не мають часу готувати. Жінка говорить, що їхню їжу часто замовляють для відправки на фронт бійцям, тому для таких замовлень діють спеціальні цінові пропозиції. Відомо, що борщ у пакетах на позиції іноді навіть доставляють дронами.

“Це дуже зручно. Така продукція рятує тих, хто втомився готувати самостійно і потребує якісного харчування без зайвих зусиль. У нас не тільки смачна кухня, а й приємні бюджетні ціни — одна порція борщу на 400 мл коштує 52 гривні”.

Продукція, яку вигототовляють Бубнову у Славутичі на Київщині

Фото: власний архів Марії Бубнової

За один робочий день на підприємстві виготовляють 3 тисячі порцій. Жінка каже, що наразі ситуація важка, адже продукт доволі новий на українському ринку й  замовлення не дуже великі. Тому Марія шукає нові ринку збуту та можливості для розвитку бізнесу:

“Ми працюємо лише декілька днів на місяць. Наш колектив — це 10 людей і всі вони зі Славутича. На жаль, ми нічого не знаємо про наших колег з Маріуполя”.

У разі звільнення рідного міста родина повертатися назад не планує. Проте вони хотіли б відкрити там філію свого підприємства.

“Мені подобається Славутич, хоч це й маленьке місто, але мені тут добре. Після всього пережитого в Маріуполі — я точно не хочу там жити”, — каже Марія.

Також жінка планує отримати компенсацію за втрачене майно, як тільки у міжнардному реєстрі збитків для України відкриють категорію для бізнесу.

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».

Читайте ще:

“Гострий бізнес” — як підприємець з Запоріжжя продовжує виготовляти соуси, незважаючи на війну. Історія Максима Пузанова

Після двох років катувань і полону відкрив кав’ярню у Запоріжжі. Історія Івана Бабушкіна з Херсонщини

Відновили бізнес у пам’ять про загиблого сина: історія родини Ольшанських і їхнього найбільшого кизилового саду в Європі