Просто відновити — не означає зробити доступним. Як ініціативи з Ірпеня та Тернополя змінюють міста
Відновлення українських міст після російських обстрілів стало символом стійкості, а модернізація інфраструктури в безпечніших регіонах — надією на оновлення. Проте за сучасними фасадами нових шкіл, садочків та укриттів, часто ховається стара проблема — недоступність для людей на кріслах колісних та інших маломобільних груп населення. То як зробити оновлення справді справедливим — для всіх?
Відбудова та безбар’єрність — це не технічні завдання, це фундаментальна умова для побудови справедливого та інклюзивного суспільства. Після руйнувань, завданих російською агресією, Україна стоїть перед важливим викликом: не просто відновити інфраструктуру, а створити доступні простори без перешкод і дискримінації. Часто встановлений пандус має надмірний кут нахилу, не обладнаний навісом, поручні розташовані на неправильній висоті або відсутня кнопка виклику. Журналісти “Свій дім” розбиралися, чому це відбувається і як громадськість може проводити моніторинг доступності будівель та просторів, фіксуючи проблеми та залучаючи владу до їх усунення.
Активісти, які впливають на зміни
Михайлина Скорик-Шкарівська з Ірпеня й Тарас Хоміцький з Тернополя — двоє активістів, які працюють на зміну своєї рідної громади. Хоча ці міста знаходяться в різних регіонах України і одне з них значно постраждало після повномасштабного вторгнення рф, обидва стикаються з проблемами доступності та безбар’єрності.
Михайлина з командою “Сміливий Ірпінь” працює над тим, щоб місто стало доступнішим. Вони моніторять об’єкти відбудови, створюють буклети та брошури, проводять комунікаційні кампанії, зустрічаються з депутатами та відповідальними керівниками й уже домоглися створення Ради з безбар’єрності.
Михайлина Скорик-Шкарівська, засновниця ГО “Сміливий Ірпінь”
Тарас з ГО “Безбар’єрний Тернопіль” активно працює над створенням інфраструктури, яка робить міський простір зручнішим для всіх. Пересуваючись на кріслі колісному, він досліджує тротуари, пандуси, та зупинки, сприяючи їхньому удосконаленню.
Тарас Хоміцький, засновник ГО “Безбар’єрний Тернопіль”
Їх об’єднує одна мета — створити міста, де вільно та гідно пересуватись можуть і люди з інвалідністю, і ветерани з протезами, і вагітні жінки, і люди старшого віку, і навіть ті, хто просто несе важку валізу.
Відновлення та безбар’єрність в Ірпені
Зважаючи на масштаби руйнувань та темпи відновлення, Ірпінь можна вважати одним із лідерів відбудови серед українських міст, що постраждали від війни. Близько 50% будівель у місті зазнали руйнувань — про це йдеться у звіті команди RebuildUA.
Активісти громадської організації “Сміливий Ірпінь” ведуть незалежний моніторинг об’єктів відбудови, разом із партнерами розробили методологію перевірки доступності, проводять онлайн-навчання. Хоча основна увага приділяється саме цьому місту, їхні ініціативи та підходи можуть практикувати в інших громадах.
“Днями я отримала розпорядження в.о. міського голови про утворення Ради безбар’єрностi Ірпінської міської територіальної громади. Цей орган працюватиме над впровадженням безбар’єрних маршрутів і вирішенням типових помилок у міському середовищі, — розповідає засновниця громадської організації Михайлина Скорик-Шкарівська. — Вже у квітні ми починаємо працювати над цими проблемами у форматі Ради, до якої увійшли представники муніципалітету, громадських організацій, фахівці з безбар’єрності та представники ОСББ. Тобто проблема доступності міського простору стала видимою, і до неї змінилося ставлення. Думаю, що вже у 2025 році будуть реальні рішення з урахуванням стандартів доступності. Адже створення Ради допоможе залучати до обговорень людей з інвалідністю та консультуватися з ними щодо планування маршрутів та впровадження безбар’єрних рішень в Ірпені. Тобто ми в центр рішень поставимо людину і її потреби, а не проєкт задля проєкту”.
Брошура з аналізом доступності в місті
Фото: “Сміливий Ірпінь”
Типові помилки в доступності
У період з березня 2024 року активісти ГО “Сміливий Ірпінь” промоніторили 37 об’єктів, які були капітально відремонтовані або зведені заново, ще 22 – закінчують перевіряти нині. Це багатоквартирні будинки, заклади дошкільної освіти, школи, амбулаторії та укриття.
“Найперше порушення — те, що при відбудові в плані доступності взагалі нічого не змінюється. Тобто як були сходи — так і є. Не було ліфту — так і немає. Залишають високі пороги і вузькі двері. Нічого нового не додається. Немає покращень, але є нові бар’єри. Особливо ці порушення стосуються укриттів, бо це підвальні приміщення, і переважно вони апріорі недоступні, відтак людину в кріслі колісному треба заносити туди на руках”, — розповідає Михайлина.
Наразі громадська організація має звіти з доступності на 22 відновлені обʼєкти з описом усіх порушень і рекомендаціями до змін.
Найтиповіші помилки, які вони фіксують:
- будівлі з непристосованими входами
- крутий кут пандусів
- повна або часткова відсутність навігації для людей з порушенням зору чи слуху
- відсутність доступного транспорту
- санвузли без поручнів, з високо закріпленими раковинами і дзеркалами.
- безбар’єрний рух у приміщенні, але до нього ведуть пороги.
Пандус, який не відповідає вимогам ДБН
Фото: Скриншот з брошури моніторингу доступності
“Ірпінь відновлювався достатньо швидко. Спочатку це була консервація, тобто накривали дахи, закривали вікна плівкою, а потім вже почалося скління та відбудова. Коли в нашій ГО “Сміливий Ірпінь” запрацювала моніторингова група, то ми об’їжджали соціальні об’єкти, амбулаторії, а згодом і житлові будинки, і бачили, що є пряма залежність, в який саме період виконувалися відновлювальні роботи. Якщо ми говоримо про 2022 рік, то тоді з точки зору доступності нічого не робили. Якщо взяти вже 2023 рік, коли Ірпеню допомагали Уряд Литви, UNICEF та інші міжнародні фонди, то ми вже бачили спроби зробити відбудову з урахуванням сучасних норм доступності у школах, укриттях, дитячих садочках. Проте наші фахівці, які є найкращими в Україні, це представники ГС “Ліга сильних” та особисто Віталій Пчолкін, голова правління ГО “Група активної реабілітації”, визнали ці об’єкти частково доступними. Ми фіксували там грубі помилки, які пов’язуємо з відсутністю досвіду виконавців, проєктувальників і підрядників у впровадженні безбар’єрних рішень”, — розповідає Михайлина.
Віталій Пчолкін, голова правління ГО “Група активної реабілітації”, пересувається на кріслі колісному. Коли він, приміром, відвідує школу чи амбулаторію, стандарт доступності передбачає, що людина має вільно рухатися без перешкод і сторонньої допомоги, тобто самостійно зайти в приміщення і скористатись, наприклад, туалетом.
“Що ми бачимо по ліцею №3, який відбудовував UNICEF? Під час моніторингу Віталій не зміг самостійно потрапити до будівлі, тому що пандус розташований з одного боку, а з іншого — є підйомна платформа, але тут потрібна допомога сторонньої людини. Вхідні двері з пандусом були зачинені, тому довелося дзвонити. На порозі лежала ганчірка, яка ускладнювала рух на кріслі колісному. Поріг теж виявився зависоким. На цьому квест не завершився — у туалеті був занадто високий вмикач світла. Потрапити на другий поверх не вдалося, бо підйомна платформа виявилася бракованою, але цього не знали, бо її ніхто не вмикав. Тобто, ми бачимо, що рішення з доступності – формальні, й вони не ставлять у центр людину та її потреби. І ця проблема є типовою. Навіть там, де донори, проєктувальники, муніципалітет попрацювали й передбачили безбарʼєрні рішення — вони не додають доступності, бо людина з інвалідністю все одно потребує помічника. А так не має бути. Нас дуже потішило, що директор цього ліцею, Станіслав Федоров, після нашого візиту, звернувся до UNICEF і повідомив, що платформа-підйомник на другий поверх не працює, і його замінили за гарантією. Тобто якби ми зараз з Віталієм приїхали до закладу, він би зміг піднятися на другий поверх за допомогою працівника школи. І це добре. Але рішення могло бути більш інклюзивним, якби зробили ліфт — тоді всі поверхи школи і укриття стали б доступними. Ліфт і пандус – завжди краще рішення, ніж механічний підйомник, бо ними можна скористатися самостійно”, — розповідає Михайлина.
Віталій Пчолкін на підйомній платформі, яка не працювала
Фото: Сміливий Ірпінь
Михайлина зазначає, що на рівні громад, які відновлюються, вже є розуміння, де проблема і що треба робити, але тут потрібно працювати з підрядниками, проєктувальниками, бізнесом і посилювати контроль місцевої влади за зданими об’єктами для впровадження справжньої доступності, де в центрі — людина, яка зможе пересуватися без помічника і без барʼєрів:
“Для такого міста як Ірпінь – це велика комплексна програма, яка передбачає зміну до підходів щодо ухвалення рішень. Ми прагнемо напрацювати цю програму і почати впроваджувати нові стандарти доступності при відбудові уже в 2025 році”.
Проблеми планування
Михайлина каже, що типових помилок можна було б уникнути, якби людей з інвалідністю залучали до планування під час відбудови або зведення нових об’єктів:
“Їх не залучають. І це головна проблема. Тому роблять типові помилки: зокрема, високо вішають дзеркало та вимикачі, ставлять такий кран у туалеті, що людина не може до нього дотягнутися й натиснути. І потім ці помилки доводиться ще раз виправляти, витрачаючи додаткові кошти донорів або міської ради”.
“Доступність — це про суспільство”, — каже Михайлина. — Вона наголошує, що будь-хто може тимчасово втратити мобільність — наприклад, зламати ногу — і тоді питання вільного доступу до будівель стає особистим.
У якості прикладу наводить невдале рішення, реалізоване в одному з закладів:
“У дитячому садочку “Червона калина” (раніше — “Віночок”) в результаті відбудови доступність, навпаки, була погіршена. Там були задіяні кошти міської ради та гроші муніципалітету Кашкайш — міста партнера Ірпеня. 500 тисяч євро витратили на облаштування двору, а він виявився з нахилом — кількарівневий. І що зробили? Для дітей з інвалідністю облаштували окрему альтанку, а до решти альтанок зробили сходи і, відповідно, в кріслі колісному до них не можна дістатися. Чи могли там зробити безбар’єрне рішення? Так, могли! Це була помилка проєктувальника – використали старий проєкт без урахування сучасних норм доступності. Ми звернули на це увагу в моніторингу, але на жаль, це якраз та помилка, яку нелегко виправити, бо вона потребує великого додаткового фінансування. Коли ми про це розказали публічно, нам зробили зауваження, що це дитячий садочок і діти подолають сходи. По-перше, ми знаємо, що між сходами і правильним пандусом дитина завжди обере пандус. Можна поспостерігати. По-друге, якщо ми говоримо про доступність, то йдеться не тільки про дітей, а й про їхніх батьків. Зокрема, якщо поранена мати або батько повертаються з війни, вони мають безперешкодно потрапити у двір садочка або школи і забрати свою дитину, а не стояти на вході і просити, щоб хтось покликав її з альтанки, куди дорослий з інвалідністю не може самостійно дістатися”.
Лише дві з восьми альтанок відповідають вимогам безбар’єрності
Фото: Сміливий Ірпінь
Кейс Тернополя
Тарас Хоміцький — засновник ГО “Безбар’єрний Тернопіль”. Він пересувається на кріслі колісному та на власному досвіді знає, які бар’єри є в його місті. Активіст разом із командою не лише розробляють чеклісти доступності для різних об’єктів, а й активно впливають на зміни. Одна з недавніх перемог — старт робіт з облаштування доступного входу до міського ЦНАПу на вулиці Князя Острозького: тут прибирають високий бетонний поріг і замінюють двері, щоб маломобільні люди могли безперешкодно потрапити до будівлі. Ці дискусії тривали ще з 2021 року.
Недоступний вхід до ЦНАПу. Поріг та вузькі двері
Фото: Безбар’єрний Тернопіль
“Від заперечення наявності бар’єрів на вході до початку виконання робіт”, — прокоментував ці зміни Тарас, зазначивши, що з поліклінікою №1 ситуація складніша. До порад активістів дослухалися та облаштують вхід, який дозволить доїхати хоча б до реєстратури. Але зробити її ще доступнішою неможливо через відсутність у приміщенні ліфту.
Тарас Хоміцький біля ЦНАПу
Фото: Безбар’єрний Тернопіль
Серед останніх досягнень Тарас також називає облаштування тротуару і шляхів до зупинок біля поліклініки №2, а також те, що завдяки активності ГО влада погодилась на капітальний ремонт лікарні №3.
“Коли пересуваєшся містом на кріслі колісному, виникають різні труднощі у подоланні бордюрів, аварійних ділянок тротуарів та різких перепадів висоти. Складнощі можуть виникнути навіть на нещодавно відремонтованих вулицях. На перший погляд може здаватися, що усе зроблено добре. Існує ж стільки контролюючих органів, правда? Але, відчуваючи труднощі, розумієш, що щось не так. Це свого часу мотивувало мене цікавитись державними будівельними нормами (ДБН), а згодом, темою безбар`єрності та заснувати організацію”, — розповідає Тарас.
Ініціатива, яка зародилася у 2021 році, вже наступного року переросла в організацію “Безбар’єрний Тернопіль”, що системно працює над підвищенням доступності міського простору. Головна мета — звертати увагу на бар’єри, з якими щодня стикаються люди, які пересуваються на кріслах колісних. У фокусі — соціальні установи, лікарні, адміністративні будівлі та маршрути громадського транспорту.
У 2024 році громадська організація стала співорганізатором інклюзивного культурного фестивалю “Файно без рамок”, який зібрав понад 200 учасників та близько 2 000 відвідувачів. Також реалізували проєкт “Дослідницький тур щодо доступності культурних закладів в Тернопільській області”.
Виконавці не завжди дотримуються державних норм
Попри позитивні зрушення, тернопільські активісти з доступності стикаються з системними проблемами на етапі реалізації проєктів.
“З позитивного можу відмітити, що у 2023 році команда сформувала перелік 15 переходів, які потребують пониження, і саме на них запланували відповідні роботи. А у 2025-му брали участь у формуванні пропозицій щодо формування переліку безбар`єрних маршрутів. Нас почули та облаштували тротуар біля міської поліклініки №2, якого раніше взагалі не було. Однак, найбільші труднощі виникають у процесі реалізації. На жаль, виконавці не завжди дотримуються державних норм, що спричиняє конфлікти й суперечки. У таких ситуаціях влада часто стає на їхній бік”, — додає Тарас.
Він додає, що рівень безбар’єрності в Тернополі поступово покращується, але значна частина міського простору досі залишається недоступною. Така ж ситуація і з комунальними установами — орієнтовно третина з них повністю непридатна для вільного пересування маломобільних груп населення.
Міська комунальна лікарня №3
Фото: Безбар’єрний Тернопіль
Що стосується найпоширеніших помилок у питанні доступності до будівель, Тарас зазначає наступне:
“Якщо говорити про доступність будівель, найпоширенішими порушеннями залишаються неправильний нахил пандусів і недотримання стандартів їхнього облаштування. Причинами часто називають обмежений простір або економію коштів, коли свідомо зменшують довжину конструкції. Також типовою проблемою є поручні, які встановлюють на неправильній висоті чи ширині через некоректне трактування норм. Окреме питання — навігація: інформаційні таблички або незрозумілі, або розміщені з порушеннями. Тактильні смуги та інші елементи доступності або ігноруються, або монтуються без урахування стандартів”.
Стовп посеред пішохідної доріжки, що перериває тактильну смугу
Фото: Безбар’єрний Тернопіль
Все ж, за словами Тараса, моніторинг доступності дає свої результати. Після зауважень і звернень активістів влада частіше вносить зміни до проєктів і виправляє помилки.
“У грудні ми почали співпрацювати з платформою “Big Recovery Portal“, завданням якої є оцінка витрат коштів та якості виконання робіт, зокрема, щодо створення безбар’єрності. Так, оглядаючи облаштування вхідної групи та пандуса у приміщенні корпусу дитячого інфекційного відділення лікарні, ми виявили грубе порушення державних норм. Зокрема, нахил пандуса був 30%, при тому, що державні норми забороняють нахил більше як 8%. Тоді нам пообіцяли все виправити. Нещодавно я був неподалік і зробив заміри. Пандус став значно пологішим, але все одно недотягує до норми”, — розповідає активіст.
Тарас у Києві на обговоренні моніторингу публічних проєктів
Фото: Big Recovery Portal
Звіти та реальність
Згідно з даними нещодавнього опитування, проведеного Центром соціальних змін і поведінкової економіки за ініціативою ЮНІСЕФ, безбар’єрність є серед нових цінностей суспільства для 87% українців.
Основні норми доступності об’єктів будівництва для осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп в Україні регулюються ДБН В.2.2-40:2018 “Інклюзивність будівель і споруд“. Проте реальність часто показує інше. Нижче — фото з Ірпеня, які наглядно демонструють значні порушення на об’єктах відбудови.
На платформі BRP у розділі “Громадський нагляд” опубліковані три гіди з безбар’єрності, які розробила команда “Технології прогресу”. Вони максимально доступні, зрозумілі та стануть у нагоді органам місцевого самоврядування, громадським організаціям, які моніторять якість відбудованих об’єктів, і забудовникам — для того, щоб розуміти, як проєктувати будівлі з урахуванням вимог безбар’єрності:
№ 1 (для шкільних та дошкільних закладів, лікарень, ЦНАПів та музеїв).
№ 2 (для вокзалів, бібліотек і громадських просторів).
№ 3 (для супермаркетів, магазинів та аптек).
Гід з безбар’єрності для громад
Фото: Скриншот із сайту BRP
Рулетка, кутомір та фотофіксація. Як громадськість може долучитися до перевірок
Перевірка об’єктів на доступність є важливою, щоб люди з інвалідністю могли без перешкод користуватися будівлями та вулицями. Це забезпечує їхню безпеку, комфорт і рівні права. Крім того, такі перевірки дають змогу громадськості активно брати участь у житті суспільства, а також гарантують відповідність об’єктів законам та стандартам доступності.
Перевірити об’єкт на дотримання норм безбар’єрності та доступності може кожен, незалежно від наявності спеціальної освіти. Перш за все, знадобляться рулетка, кутомір, камера, записник або диктофон для фіксації порушень. На що звертати увагу та що вимірювати, детально пояснюється в чеклісті перевірки безбар’єрності. Після перевірки можна додати скаргу або пропозицію на онлайн-платформу Big Recovery Portal, яка збирає базу проєктів відбудови.
Що можна змінити?
Європейський досвід підтверджує, що активна участь громадськості у прийнятті рішень сприяє створенню реальної безбар’єрності.
Експерти з інклюзії стверджують:
- Доступність дешевше планувати, ніж переробляти.
- Залучення людей з інвалідністю на етапі проєктування — обов’язкове.
- Потрібен незалежний аудит об’єктів перед здачею в експлуатацію.
“Успіх ГО ”Сміливий Ірпінь” зараз полягає в тому, що ми зробили проблему видимою, і вже створена Рада з безбар’єрності. Ми хочемо, щоб відділ економіки спільно з відділом архітектури почали системно впроваджувати доступність в Ірпені. Завдяки нашому моніторингу в школі замінили підйомник, а керівники місцевих амбулаторій тепер бачать існуючі проблеми не лише у приміщенні, а й за його межами. І обіцяють в подальшому виправити ті помилки, які ми зафіксували. Десь треба опустити реєстраційну стійку або інакше позначити парковку”, — говорить Михайлина Скорик-Шкарівська.
“На капітальні роботи необхідно багато ресурсів, як місцевого бюджету, так і донорських коштів. Звісно, можна сподіватися на зовнішню допомогу. Але якщо в процесі ми не враховуємо потреби людей з інвалідністю та інших маломобільних груп населення, то це не лише втрата ресурсів, а й довіри донорів. А виправлення помилок буде великим тягарем для нас і наступних поколінь”, — резюмує Тарас Хоміцький.
Інклюзія та безбар’єрність — це не лише про пандуси. Це про право бути частиною суспільства, про гідність та повагу до людей. Тому справжнє відновлення — це не про сучасні красиві будівлі, а, в першу чергу, доступні для проживання, навчання, роботи та отримання важливих послуг. Зокрема, щоб людина у кріслі колісному не шукала, де об’їхати бордюр або не чекала на перехожих, які допоможуть. І створити такі простори можна лише за допомогою людей, для яких безбар’єрність є життєвою необхідністю.
Матеріал створено у рамках проекту за підтримки Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США. / This article was supported by the U.S. Embassy in Ukraine. The views of the authors do not necessarily reflect the official position of the U.S. Government.
Читайте ще:
Як отримати компенсацію за зруйноване майно: відповіді в онлайн-посібнику від команди “Свій дім”
“Хрущовка” у Запоріжжі, зруйнована війною: чи варто було відбудовувати?