Переселенці з Донеччини відновили бізнес у Черкасах. Історія родини Тріщаків з Добропілля
Підприємство
Понад 25 років Ірина та Олександр Тріщаки займалися продажем квітів у рідному Добропіллі на Донеччині. За ці роки підприємці пройшли економічні кризи, події 2014–2015 років, епідемію COVID-19 та повномасштабне російське вторгнення. До липня 2025 року подружжя залишалося в місті. Виїхали, коли окупанти почали безперервно обстрілювати його дронами та КАБами. Так вони опинилися у Черкасах, де згодом відновили бізнес і відкрили квітковий магазин.
“Фактично нас поставили перед вибором — або виїхати та намагатися налагодити життя на новому місці, або залишитись зі своїм майном і загинути. Ми обрали перший варіант”, — говорить Олександр Тріщак журналісту платформи “Свій дім”.
Центральна частина міста Черкаси
Фото: тг-канал Типові Черкаси
Бізнес уже не приносив гроші
Після початку великої війни підприємці вирішили залишитися вдома, проте якщо у 2022 і 2023 роках Добропілля жило відносно тихе й нормальне життя, то вже 2024-го ситуація змінилася. А у 2025 вона стала катастрофічною, — говорить Олександр.
“Лінія фронту наближалася до міста. Жити стало не те, що небезпечно, а фактично неможливо. Російські дрони почали літати щодня і майже безперервно. До цього додалися реактивні системи залпового вогню, артилерія та ракети. Зранку, вдень і ввечері все гуло та вибухало”, — каже чоловік.
Попри обстріли та близькість фронту люди все одно купували квіти, каже підприємець. Проте на початку липня 2025 року, за два тижні до їхньої евакуації, ситуація змінилася:
“Ми просто дарували людям квіти — було шкода, що вони пропадуть. А так хоча б комусь додали трохи радості в цій важкій ситуації. Тобто ми виходили на роботу, але прибутку вона вже не приносила”.
Подружжя виїхало з Донеччини 16 липня 2025 року. На той момент магазин не мав суттєвих пошкоджень, але на початку жовтня окупанти його повністю зруйнували. Окрім бізнесу подружжя втратило і власне житло — це сталося на день народження Олександра:
Зруйновані будинки у Добропіллі
Фото: Національна поліція України
“Коли стався так званий Добропільський прорив, коли окупанти дуже наблизилися до міста, то Добропілля стрімко перетворилося на попелище. Тобто в липні воно ще якось жило, а зараз там нічого немає. Буквально за півтора місяці армія рф перетворила його на Бахмут та Авдіївку. Наша квартира зруйнована, а сталося це на мій день народження. Вона була на третьому поверсі п’ятиповерхівки, де й раніше від постійних вибухів повилітали вікна та двері. А 9 серпня прилетів дрон прямо в наш балкон, який все зруйнував та спалив. Там зараз КАБи щодня прилітають”.
Коли подружжя Тріщаків виїжджало з міста, то взяли з собою лише найнеобхідніше:
“Все, що могли, запхали у валізи та поїхали. Дуже допомогла власна автівка. Якби її не було, то і це б не вивезли. Коли ми опинилися у Черкасах та вирішили відновити бізнес, то майже все довелося купляти заново: від ваз до ножиць”.
Підтримка друзів допомогла відновити власну справу
Подружжя обрало місто Черкаси, бо раніше сюди евакуювалися їхні друзі. Важко було як морально, так і фізично. Але вони не здавалися та у вересні 2025 року відкрили новий магазин.
“Сидіти без справи було важко. Це вбивало психологічно, а ще й гроші мають властивість закінчуватися. Нас дуже сильно підтримали друзі. Вони постійно казали: “Давайте, вперед, вперед”.
Незважаючи на те, що магазин працює лише кілька місяців, Олександр з дружиною Іриною вже встигли знайти постійних клієнтів:
“Люди дуже чуйні та приємні. Коли дізнаються нашу історію, то намагаються підтримати та купують наші квіти”.
Квіти в новому магазині родини Тріщаків
Фото: з особистого архіву підприємців
Попри все, подружжя підприємців мріє повернутися додому після завершення бойових дій на Донеччині. Поки ж там точаться бої, родина додала трішки Добропілля до своєї відновленої справи — на стіні нового магазину висить картина з зображенням рідного міста:
“Ми постійно думаємо про дім. Так, там руїни, проте кому, якщо не нам їх відновлювати. Тому як тільки безпекова ситуація дозволить, ми обов’язково повернемося”.
Читайте ще:
“Найцінніше, що вдалося врятувати з Маріуполя — доньку, яку носила під серцем”. Історія Ірини Шапран