“Я працюю в пам’ять про брата”. Історія переселенки з Донеччини Олени Хатмулліної, яка відновила бізнес на Тернопільщині
Заклад харчування
До повномасштабного вторгнення рф Олена Хатмулліна з Костянтинівки на Донеччині мала успішний бізнес і квартиру з новим ремонтом. Усе змінилося після 24 лютого 2022 року. Внаслідок російських обстрілів її житло зруйноване, а бізнес — знищений. Однак найбільша трагедія сталася у квітні 2024 року, коли під час евакуації побратимів з поля бою загинув її рідний брат. Пів року вона оговтувалася від цієї втрати. А потім, у пам’ять про нього, відновила власну справу на Тернопільщині, де виготовляє сублімовану їжу.
“Брат завжди мене підтримував, мотивував та надихав. Зокрема, сублімація — це його ідея. Він точно не хотів би, щоб у мене опустилися руки”, — говорить жінка журналісту “Свій Дім”.
З 2014 року — у боротьбі за Україну
Олена завжди була близькою з братом. Після 2014 року вони займалися волонтерською діяльністю, на тлі цього руху знайомились з однодумцями з різних куточків України. Згодом волонтерська група з Тернопільщини та Донеччини заснувала організацію “Схід та Захід єдині”, яка возила допомогу для бійців на фронт. За значний вклад у 2018 році організація отримала нагороду “Народний Герой України”.
До російської агресії жінка займалася консалтинговим бізнесом та надавала бухгалтерські послуги підприємствам:
“Я мала стабільний дохід, клієнтів і не думала, що моє життя може кардинально змінитися. Проте ніколи не кажи “ніколи”, як було в одному фільмі. У 2014 році моє життя розділилося на “до” і “після”. Я почала займатися волонтерською діяльністю та допомагати військовим”.
Тоді Олені довелося змінити роботу, адже через бойові дії в регіоні у бізнесу почалися проблеми та її послуги перестали бути затребуваними.
“Як тільки почалася війна, я одразу задумалася над тим, чим займатимуся далі. У 2015 році я вирішила розпочати власну справу — відкрила фірму з виробництва туалетного папера. Згодом додалися ще миючі та дезінфікуючі засоби. Продавали все оптом великим мережам у різні міста Донеччини, Луганщини та Харківщини. Найбільше замовлень робили з Маріуполя”, — розповідає вона.
Бізнес розширювався, тому в 2019 році жінка також облаштувала ферму з вирощування мікрозелені. Потім пішла далі й додала сюди ще їстівні квіти:
“Здебільшого це була віола, популярна в гастрономії завдяки своїй естетичній привабливості та здатності додавати смак і красу стравам. Її в мене купляли краматорські та слов’янські ресторани. У 2020 році я також почала виготовляти сублімовані чіпси-фріпси. Це був експеримент, який виявився вдалим”.
До початку великої війни у Олени працювало шість людей, а загальний обсяг капіталу становив 3 мільйони гривень на рік.
Втрата рідного брата — це найважчий удар
Незважаючи на участь у волонтерському русі та спілкуванню з військовими, Олена й подумати не могла, що росія наважиться на повномасштабний напад на Україну:
“Я не вірила, що таке може бути в 21 столітті. Думала, що людство засвоїло уроки Другої світової війни. Як виявилося, росіян вони нічому не навчили. Тому вторгнення рф стало для мене шоком. Тривожна валіза в мене була завжди, ще з 2014 року, але радше як спосіб самозаспокоєння. 24 лютого 2022 року, коли окупанти почали бомбити наші міста, я відчула справжній розпач”.
Деякий час Олена залишалася в Костянтинівці. Потім виїжджала на кілька місяців, але повернулася, бо там працював бізнес та люди, яких вона не могла кинути напризволяще:
“Мама ще влітку виїхала на Тернопільщину, тут були наші друзі з громадської організації, а ми постійно мігрували з Тернопільщини на Донеччину. Посиджу тут місяць, потім назад. Була завжди надія, що скоро все закінчиться та я повернуся додому в рідне місто”.
Поступово бізнес Олени занепадав, логістика руйнувалася, а люди покидали Костянтинівку, рятуючись від російських обстрілів. Попри небезпеку, жінка не припиняла вести власну справу. Але все змінилося в квітні 2024 року — її брат Ед загинув під Куп’янськом, захищаючи Україну. Жінці знадобилося пів року, щоб оговтатись. Зрештою, у жовтні 2024 року вона вивезла все обладнання та востаннє відвідала Костянтинівку:
“Втрата брата — це найважчий удар. Він був волонтером, воїном та людиною з великої літери. Нам з мамою його дуже не вистачає. Еда знали всі. Він міг знайти будь-що і доправити навіть у найгарячіші точки. Їздив туди, куди ніхто не наважувався, а 30 квітня 2024 року він загинув під Синьківкою на Харківщині, евакуюючи побратимів з поля боя. Це був момент, коли здавалося, що світ зупинився. В мене було відчуття, що рухатися далі немає сенсу, все втратило будь-яке значення. Довгі шість місяців я приходила до тями. А потім зрозуміла, що брат не хотів би, аби моя справа, в якій він мене постійно підтримував, загинула разом із ним”.
Сублімована їжа — це ідея брата-військового
Загалом Олена змогла вивезти з Донеччини не більше 20% своїх бізнес-активів. Проте навіть з цим вона відновила свою справу.
“Я зрозуміла, що не маю права здатися. Це була б зрада пам’яті мого брата. Він би хотів, щоб я йшла вперед. Ще до його загибелі я думала, що робитиму на Тернопільщині, якщо залишуся тут жити. Туалетний папір і миючі засоби тут були нерентабельними. Ставку зробила саме на сублімовані продукти. Згодом я отримала грант від міжнародної гуманітарної організації “Mercy Corps” та придбала нове обладнання для виробництва сублімованої їжі”, — розповідає жінка.
Олена пояснює, що сублімація — це процес, коли їжа спочатку заморожується, а потім в умовах вакууму з неї видаляється волога. При цьому продукти зберігають 95% корисних речовин, первинну форму, колір та смак. Тобто це звичайний натуральний продукт, але без вологи. Коли його занурюють у воду або залишають на повітрі, він повністю відновлюється та повертається до початкового стану. Цю технологію розробили в 1968 році для НАСА, щоб виготовляти харчування для астронавтів. Це інноваційний та високотехнологічний процес.
“Саме брат надихнув мене на цю ідею. Я готувала та відправляла різні страви для його підрозділу, а його побратими постійно казали, що хотіли б поїсти саме домашніх страв. Коли ти на бойовому завданні або ще десь — це фактично неможливо. Ед якось сказав, що було б класно, якби я вигадала спосіб зробити корисну та безпечну сублімовану їжу, яка швидко готується. Так я почала експериментувати, і все вийшло”.
Борщ вагою 45 грамів, що перетворюється на повноцінну страву
У січні 2025 року Олена запустила повноцінне виробництво під торговою маркою “Пожива”. Наразі в асортименті — 20 сублімованих страв: тушкована картопля з м’ясом, з грибами, суп-пюре грибний, горохове пюре з м’ясом, суп гороховий, суп гречаний, суп з локшиною, борщ український класичний, борщ веганський, каша гречана, суп-пюре гороховий з копченим м’ясом, кускус, рис з овочами та з грибами тощо.
“Наш борщ важить всього 45 грамів, але після додавання в нього води він перетворюється на повноцінну тарілку ситної та смачної страви. Це повноцінна порція на 450 мілілітрів з розрахунком на дорослого чоловіка”, — каже підприємиця.
Страви жінки вже оцінили військові, для яких діє 20-відсоткова знижка. Також спеціально для армійців Олена додає і сухарики, якщо раптом в бійців не буде під рукою хліба.
“Був у мене один випадок, і коли згадую, то досі очі сяють. Якось я передавала свої продукти хлопцям, які боронили Бахмут. Вони там сиділи постійно у підвалі, тому готувати було важко. Потім мені зателефонував командир підрозділу та сердешно дякував. Особливо запам’яталися його слова, що вони наче вдома побували. Саме ця фраза надихнула мене зробити гасло для своєї продукції — “Смачно, як вдома”.
Нещодавно Олена також запустила перепелину ферму, на якій працює її робітник з Костянтинівки — єдиний, хто виїхав до неї з Донеччини:
“Я хочу створити дієтичне харчування для людей, які потребують особливого догляду, на базі продуктів з перепілок. Зараз на тлі війни та постійного стресу людей з розладами харчування доволі багато”.
Три зруйновані оселі
В рідній Костянтинівці у родини Олени була нерухомість: квартири та приватні будинки. Всі вони пошкоджені внаслідок російських обстрілів.
“Одна квартира зруйнована ще у 2022 році через влучання. Всі вікна та двері вибило, частково пошкоджена стеля. Це трикімнатна квартира, в якій я напередодні вторгнення рф зробила ремонт, а також придбала всі меблі та нову техніку. Там було гарно та дуже красиво, але мені не довелось відчути це щастя, на жаль. Друге житло, яке було спільним з рідними, окупанти зруйнували вже в 2023 році. Батьківський будинок та оселя брата значно пошкоджені”, — розповідає жінка.
На Тернопільщині Олена з мамою та іншими родичами орендують житло. Разом з ними живуть і домашні улюбленці, яких евакуювали з Костянтинівки:
“Ми забрали з собою родичів, вони літні люди, а деякі з них мають інвалідність. Ну і куди ж без тварин? У мене на базі був пес, у брата теж — він жив у приватному секторі, а у батьків — ще один. З них два — породи кане-корсо та одна вівчарка. Ми їх вивезли, бо це теж наша родина. А ще в нас є три маленькі собачки: два пуделі та йорк. Після загибелі брата додалася ще і його бойова кішка. Нам її привезли його побратими”.
Читайте ще: