Війна забрала бізнес і будинок. Історія Миколи Головка з Покровська, який змінив професію і став масажистом
Багатоквартирний будинок
Микола Головко змушений був покинути в Покровську будинок площею 250 квадратних метрів, громадську організацію та бізнес з виробництва бетонних виробів. Разом із родиною він евакуювався з міста на початку повномасштабного вторгнення рф. Наразі вони живуть у Трускавці на Львівщині, де чоловік опанував нову професію і став масажистом. Сім’я винаймає житло, а їхній дім на Донеччині вперше був пошкоджений ще у квітні 2022 року, і з того часу руйнування поступово збільшувалися. Хоч оселя і не знищена повністю, але Микола не вірить, що вона переживе битву за Покровськ.
“Лінія фронту наблизилася до міста, окупанти стоять за декілька кілометрів. Обстріли там щоденні та їхня кількість збільшується. Не факт, що там взагалі щось вціліє”, — говорить чоловік журналісту “Свій Дім”.
Перші хот-доги у Покровську
Микола Головко народився і виріс у Покровську на Донеччині. Спочатку працював на шахті, а в 90-х він вирішив створити власну справу та відкрив першу у місті торгову точку з хот-догами. Згодом займався продажем м’яса на ринку в Донецьку. І поступово прийшов до бізнесу в сфері будівництва. У 2004 році разом із дружиною заснував підприємство з виробництва бетонних виробів:
“Один з моїх клієнтів на ринку порадив мені займатися цим. Ми закупили форми, зробили зразки, і пішло. Ми не мали державних підрядів і працювали здебільшого на приватні замовлення. Згодом облаштували невелику кузню, де виготовляли ковані паркани. З бетонних виробів у нас була бруківка, плитка та різноманітні декоративні елементи”.
Справи у Миколи йшли добре, бізнес розвивався. Перші труднощі почалися після агресії росії проти України у 2014 році.
“Через нестабільність у регіоні кількість замовлень скоротилася, тому що люди боялися будуватися через близькість фронту та постійні обстріли. З цього моменту й до великої війни наша фірма працювала не дуже активно. Звичайно, клієнти були, навіть на початку 2022 року, але їхню кількість неможливо було порівняти з мирним часом. Тобто до цього в нас були періоди, коли замовлень було настільки багато, що ми працювали без вихідних. Але після 2014-го люди стали обережнішими, багато хто просто відклав великі покупки на “після війни”. Це був важкий період для такого бізнесу, як у нас”, — розповідає підприємець.
Все життя займався громадською діяльністю
Микола Головко завжди був активним і небайдужим до долі рідного міста й країни загалом. Він постійно займався громадською діяльністю, проте переломним моментом став 2016 рік. Після навчання в Українському католицькому університеті у Львові у нього з’явилася ідея створити ГО “Заможна людина”, яка мала б допомагати місцевим підприємцям, сприяти розвитку громади та формувати активне суспільство:
“Мені хотілося, щоб люди стали вільнішими. В нашому регіоні багато хто працював на шахтах, де доволі жорстка ієрархія, і люди часто не мали змоги висловити свою думку. Прийшла рознарядка, що колектив голосує за Януковича, умовно, й все — нічого не зробити. Комусь було байдуже, а іншим — ні. Однак не було шансів висловити свою позицію, адже це могло призвести до проблем на роботі. Тому виникла ідея створити клуб, де можна було б зібратися, обговорити проблеми та шляхи їх вирішення. Наша спільнота об’єднувала людей, які прагнули незалежності та хотіли працювати не на когось, а на себе. Ми постійно запрошували підприємців та активістів з різних міст, які досягли успіху, щоб вони надихали інших та ділилися своїм досвідом. Також ми проводили навчання для молодих підприємців, і багато хто з них стали самостійними бізнесменами”.
Микола Головко мав і політичні амбіції — у 2019 році він балотувався до Верховної Ради, проте посів лише п’яте місце в окрузі.
Плитоноски для військових
На тлі можливого вторгнення рф 24 лютого 2022 року Микола планував взяти участь у мітингу на підтримку України, проте вранці він разом з усім Покровськом прокинувся від вибухів. Спочатку чоловік не планував нікуди їхати, але поступово усвідомив, що залишатися вдома небезпечно. На евакуації наполягала і його рідні:
“Ми ж знаємо, що в окупантів були списки проукраїнських громадян. Думаю, що я там точно був, а може, навіть у першій десятці. Тому залишатися було б неправильним рішенням з точки зору безпеки, як власної, так і родини загалом”.
Разом із сім’єю Микола виїхав на Закарпаття. Там чоловік почав волонтерити: допомагав переселенцям, збирав гуманітарну допомогу, а згодом організував виробництво плитоносок для військових та координував доставку необхідного спорядження, щоб підтримати армію:
“Я розумів, що кожен наш день – це результат боротьби тих, хто на фронті. Ми мусили допомагати. Це було наше завдання”.
Несподівано для себе став масажистом
Після шести місяців життя на Закарпатті родина Головків переїхала до Трускавця Львівської області. Його дружина відкрила подологічний кабінет, а він вирішив кардинально змінити сферу діяльності. Він пройшов курси масажу досвідченого майстра з Дніпра та майже одразу почав практикувати. Спочатку на волонтерських засадах, а згодом хобі переросло в професію.
“Вигорів емоційно від втрати дому, волонтерства та війни загалом. Взагалі ніколи б не подумав, що стану масажистом. На старті я робив масаж знайомим безкоштовно, щоб навчитися. Потім перші клієнти почали мене радити знайомим та друзям”, — розповідає чоловік.
Наразі Микола робить загальний, лімфодренажний та масаж обличчя. Він вже має свою клієнтську базу та планує розширення своєї практики.
Снаряд прилетів прямо на моє ліжко
Будинок в Покровську, який сім’я була змушена залишити через повномасштабне вторгнення рф, належав ще батькам Миколи. Там народився не тільки він сам, а і його четверо дітей.
“Це був просторий двоповерховий будинок на 250 квадратних метрів з великими вікнами, камінним залом і майстернями на території. Ми викупили три сусідніх подвір’я, щоб розширити територію. Так і створити простір для роботи та відпочинку. Там було все, що потрібно для комфортного життя”, — каже він.
Перші руйнування житла сталися ще в квітні 2022 року. Тоді Микола якраз віз плитоноски для бійців, і про цю новину дізнався в дорозі:
“Я їду по Львову, везу першу партію броні для хлопців, комендантська година і мені телефонує знайомий, який доглядав за нашою оселею, і скидає мені фото — осколок прилетів прямо у вікно. Тобто в мою спальню, на моє ліжко”.
Через пів року, у вересні, було влучання на сусідню вулицю. Тоді вибуховою хвилею у будинку вибило вікна:
“Російський снаряд прилетів в оселю моєї однокласниці і друга дитинства, вони загинули, а нам від вибуху вибило вікна, двері та зірвало дах. Це буквально за пару метрів від нас, на сусідній вулиці. Наразі в нашому будинку стіни ще стоять, але що буде далі — невідомо”.
Чоловік не вірить, що колись повернеться додому, адже наразі лінія фронту наблизилася до Покровська. Каже, що місто може спіткати доля Торецька.
Читайте ще: