“Пасіку відновили у Дніпрі, а волонтерську діяльність не припиняли”. Історія Ганни Рясної з Лисичанська
Луганська область , Cіверськодонецький район , Лисичанськ
Багатоквартирний будинок
Адреса:
Луганська область ,
Cіверськодонецький район , Лисичанськ
Ганна Рясна — переселенка з Лисичанська Луганської області. Вона працювала у сфері культури, розвивала молодіжні ініціативи в регіоні, активно займалася волонтерством і з 2014 року допомагала людям, які тікали від обстрілів. Попри зайнятість, встигала виховувати сина та допомагати чоловікові-ветерану з пасікою — сімейним бізнесом. Після повномасштабного вторгнення рф вони були змушені залишити все та переїхати до Дніпра. Майже одразу після евакуації Ганна почала збирати гуманітарну допомогу для земляків, а згодом очолила шелтер для ВПО з Луганщини. Її чоловік пішов служити, а після демобілізації вони відновили родинний бізнес із бджільництва — вуликів поки значно менше, ніж вдома, але бренд “Династія Рясних” живе.
“Чоловік успадкував ремесло бджоляра від батька, а ми його вже збільшуємо, розвиваємо й вдосконалюємо. Вдома у нас було 120 вуликів та власний цех з виробництва меду із сучасним обладнанням. Наша продукція користувалася попитом як серед людей, так і серед торговельних мереж, тому ми мали постійних клієнтів. Усе це залишилося на окупованій території. В якому стані майно зараз — ми не знаємо”, — розповіла Ганна журналісту “Свій дім”.
Ганна каже, що на Луганщині працювати було легше, адже конкуренція була меншою. Проте у Дніпрі більше можливостей:
“Ми виграли грант на створення цеху з виготовлення ППУ вуликів. Розширюємо мережу послуг. Зараз у нас 50 вуликів — утричі менше, ніж було, проте це гарний початок. Ми робимо мед із різнотрав’ї, соняшника та липи. Наразі займаємося просуванням свого товару й шукаємо нові ринки збуту”.
Від директорки палацу культури до волонтерки
Бджільництво — радше справа чоловіка, для Ганни це лише хобі. А ось її справжнє покликання — культура, педагогіка та волонтерство. Ще після дев’ятого класу вона вирішила присвятити себе дітям — вступила до Лисичанського педагогічного коледжу, а потім закінчила Донбаський державний педагогічний університет, ставши вчителькою початкових класів. Але доля звела її з культурою: спочатку вона працювала режисеркою дитячого театру у міському Палаці, потім очолила дитячий сектор, а згодом стала директоркою закладу. Також отримала другу вищу освіту в Національній академії керівних кадрів та культури України:
“Це були найпродуктивніші роки, коли ми реалізували безліч цікавих проєктів та ініціатив. У 2013 році разом з однодумцями заснували громадську організацію “Світло культури”, щоб залучати ресурси для розвитку культурної сфери. Але все змінилося після 2014 року, коли почалася війна. Тоді до Лисичанська приїхали перші переселенці з окупованих територій, і ми переорієнтувалися на допомогу людям”.
У той же час Ганна разом із командою створила центр “Візьмемо за руки, друзі”, який допомагав людям адаптуватися на новому місці:
“Тим, хто виїхав з окупації, була потрібна допомога буквально у всьому — від оформлення документів до житла. І ми з командою намагалися надати їм підтримку в соціальній адаптації в місті”.
“Я дружина військового. Тривожна валіза завжди була зібрана”
Напередодні великої війни Ганна очолила Луганський обласний центр підтримки молодіжних ініціатив та за 7 днів до вторгнення — Луганську обласну молодіжну раду та займалася волонтерством. Проте вторгнення рф змусило її покинути рідний дім.
“Я дружина військового. Мій чоловік — азовець. Тому ми знали, що рано чи пізно росія нападе. Ми були готові: тривожна валіза стояла зібрана у коридорі, проте вірити, що почнеться велика війна, не хотілося. Але 24 лютого я прокинулася від вибухів у Лисичанську, а згодом до нас постукав занепокоєний сусід, і тоді вже не було сумнівів, що саме сталося. Того ж дня ми виїхали до Дніпра, де чоловік пішов до ТРО боронити Україну вже вдруге”, — каже вона.
У Дніпрі Ганна одразу організувала волонтерський штаб для допомоги військовим і землякам:
“Серед знайомих у нас тут була лише дівчина брата чоловіка. Проте місто мене зустріло тепло. Нам дуже допомагали місцеві волонтери, зокрема виділили приміщення, де я почала координувати гуманітарну допомогу на Луганщину”.
Влітку 2022 року, коли росіяни майже повністю захопили область і не було можливості доставляти туди гуманітарну допомогу, Ганна та її команда зосередилися на вирішенні проблем переселенців, які переїхали до Дніпра. Зокрема, їхніми зусиллями в квітні 2022 року був відкритий шелтер для ВПО.
“Спочатку в шелтері люди зупинялися до п’яти днів, щоб перепочити та оговтатись після важкої евакуації. Поступово він став місцем для тих, кому зовсім нікуди йти — переважно це люди літнього віку та жінки з дітьми. Наразі в нас живуть 94 людини. Вони залишаються, допоки не знайдуть роботу або житло, бо зараз ситуація набагато важча, ніж в 2022 році. Але мають виконувати правила шелтеру: не вживати алкоголь, наркотики та не порушувати простір один одного”.
Наразі Ганна продовжує займатися волонтерством та координувати допомогу від кількох міжнародних фондів і своєї власної громадської організації “Світло культури”.
Квартира у Лисичанську стала смітником
На Луганщині родина Рясних мала квартиру в Лисичанську — Ганні відомо, що там “хазяйнували” кадирівці, які перетворили її на смітник:
“Квартира була на першому поверсі. Ми там зробили ремонт, але ще жодного разу не ночували. Зараз у будинку немає каналізації і там громадський туалет”.
Попри пережите, Ганна та її чоловік планують повернутися до Лисичанська після його звільнення.
“Луганщина — це неперевернута сторінка. Наша мрія — відбудовувати наш дім. Ніхто цього не зробить, крім нас, бо нівкого воно так не болить, як у тих, хто втратив Батьківщину. Я хочу бути серед перших, хто поїде туди. Не для ностальгії — для майбутнього”.
Читайте ще:
Як отримати компенсацію за зруйноване майно: читайте в онлайн-посібнику від команди “Свій дім”