Відновили бізнес у пам’ять про загиблого сина: історія родини Ольшанських і їхнього найбільшого кизилового саду в Європі

Наталя Ольшанська з Запоріжжя — директорка та співвласниця сімейної компанії “Famberry”. Головна спеціалізація підприємства — вирощування та переробка органічного кизилу, який використовують для виготовлення різних продуктів — від варення до соусів. Весь бізнес родини знаходився в селі Нове Запорізької області, яке в перші дні повномасштабного вторгнення рф опинилося під окупацією. Найбільший кизиловий сад в Європі на понад 14 тисяч дерев тепер стоїть закинутий, а все майно росіяни знищили або вкрали. 

Проте найболючіша втрата чекала на родину попереду — влітку 2022 року загинув їхній син Данило. Він пішов добровольцем до лав добровольчого підрозділу Ротно-Тактичної групи “Степові Вовки” в підпорядкуванні полку “Азов” майже одразу після початку великої війни. Хлопець місяць не дожив до свого 25-річчя.

“Ми втратили бізнес-активів на 300 мільйонів гривень. Усе, що в нас залишилося тоді, — це морозильні камери в Запоріжжі та 40 тонн ягід на складах. Проте ми не зупинили роботу та навіть розвиваємося. Ми йдемо далі заради нашого сина, в пам’ять про нього. Щоб він бачив, що ми не опустили руки, не здалися й продовжуємо боротьбу”, — говорить Наталя у розмові з журналістом “Свій Дім”.

“З першого дня великої війни ми були готові захищати рідне місто”

“Ми займаємося волонтерством із 2014 року та були активними учасниками Революції Гідності. Усі події того часу наша родина пропустила крізь себе, — розповідає жінка. — Ми були в безпосередньому контакті з підрозділами і воїнами ЗСУ, тому більш-менш мали об’єктивне уявлення про ситуацію. Вона завжди була напруженою на кордоні та на лінії зіткнення. Але ніхто ніколи не готовий до таких подій в повній силі, адже війна — непередбачувана. Що таке план Б? Ми його ніколи повністю не продумуємо, це лише задум на випадок, якщо план А не вдасться. Ми ж і зараз не розуміємо того, який розвиток подій нас чекає. Не розуміли ми й тоді, що росіяни зможуть так швидко захопити майже всю область та фактично підійти до обласного центру”. 

Напередодні повномасштабного вторгнення родина поїхала на своє підприємство у село Нове. Там підготували техніку, закупили трактори та готувалися розпочинати роботу:

“Весна була близько, мав початися сезон. Завели воду, підключили систему зрошення, зробили обрізку дерев, замінили фільтри на переробному підприємстві, підготували всю сировину для виготовлення продукції. Ми облаштували готель для сезонних працівників, усі вже зібралися. Тоді на нас працювало приблизно 70 людей”.

У перший день великої війни родина Ольшанських вирішила, що з рідного Запоріжжя вони нікуди не поїдуть. Наталя разом із донькою облаштували вдома склад допомоги для ЗСУ та навіть приготували коктейлі Молотова. 

“24-го лютого 2022 року ми були вдома й ще спали. Десь о шостій ранку над нами низько-низько пролетіли два винищувачі з якимось моторошним гуркотом. Мені здавалося, що вони чіпляються за дахи будівель. Після цього ми вже не могли заснути. Згодом ввімкнули новини й дізналися про те, що відбувається. Наступного дня ми усією родиною були в військкоматі та запропонували свою допомогу. Тоді дуже активно розвивалося територіальна оборона. Нам сказали, що людей вдосталь, але ми можемо допомогти інакше — своїми зв’язками та бізнесом”, — пригадує Наталя. 

Спочатку родина займалася волонтерством і припинила бізнесову діяльність, але поступово фінансові ресурси вичерпувалися, адже все залишилося в окупації. Тому вже в квітні 2022 року вирішили відновити сімейну справу:

“У нас були контракти, і треба було виконувати свої обов’язки. У Дніпрі знаходилося підприємство, яке за домовленістю виробляло продукцію за нашою рецептурою. Ми продовжували працювати на ринок України. Не в тих масштабах і не в тих обсягах, звісно, але працювали далі, тому що запас сировини, який був тут, у Запоріжжі, дозволив це зробити. Це було приблизно 40 тонн заморожених ягід, а на виході це 100 тонн готової продукції”.

“Найбільші сади кизилу в Україні”

Родина Ольшанських розпочала власний бізнес понад 30 років тому. Підприємницьку діяльність започаткував чоловік Наталі — Сергій.

“Чого в нас тільки не було: і хлібний бізнес, і млини, і макаронні вироби. Взагалі ми першими в Україні завезли технологію листкового тіста та почали виготовляти заморожені напівфабрикати з нього. Певний час наша родина також займалася і переробкою сміття. Потім ми на 1000 гектарах у Токмацькому районі Запорізької області сіяли зернові, вирощували олійні культури та збирали врожай”, — розповідає Наталя Ольшанська. 

Займатися вирощуванням кизилу родина почала понад 10 років тому. Вибір цієї ягоди був випадковим.

“У нас був занедбаний сад на 14 гектарів, у 2013 році ми викорчували всі дерева та засадили його кизилом. Довго думали, які є пропозиції на ринку, хто що вирощує та який попит. Малина, полуниця, яблука — це було банально, й такого товару було багато. У нас біля дому ріс кизил, і чоловік якось вийшов зранку, подивився на нього і вирішив розводити саме його. Це дуже корисна для здоров’я ягода, яка впливає на довголіття. Вже в 2014 році ми зібрали перший урожай. Тоді чоловік привіз мені 14 ящиків ягоди й сказав, що в мене є тиждень, щоб придумати, що з ними робити. І за п’ять днів я придумала 15 позицій: соуси, джеми, варення, напої, пастила та ін. Я розробила рецептуру й фактично створила ці продукти”, — пригадує жінка.

На промислові обсяги вирощування кизилу родина вийшла у 2020 році. Тоді вже був повністю налагоджений весь процес — від вирощування та виробництва до продажу готової продукції:

“Коли ти ведеш товар від землі до готового продукту і до споживача, ти отримуєш маржу на кожному етапі. Це найвигідніший бізнес. Ми починали продавати свою продукцію на ярмарках і через знайомих. А зараз ми представлені в більшості національних торговельних мереж України, зокрема в Сільпо, Варусі, Новусі, Ашані та інших”.

Плантації кизилу знаходилися в селі Нове під Токмаком. Загалом там було 14 500 дерев. Пізніше, вже в Запоріжжі, родина облаштувала власні морозильні камери, щоб зберігати ягоду і потім відправляти на переробку. 

“Ми першими посадили найбільший сад органічного кизилу в Україні, за що отримали відповідну відзнаку та різноманітні рекорди. Загалом у нас була найбільша колекція кизилу в Україні, яка включала лише вітчизняну селекцію — понад 25 сортів. Завдяки нашим зусиллям популярність цієї ягоди з 2013 року збільшилася на 100%. По-перше, кизил росте 300 років, а плодоносить 150 років з подвоєнням врожаю щороку. Тобто, якщо цього року ви зібрали кілограм ягід, наступного зберете два, і так півтора століття. По-друге, кизил дуже стійкий до хвороб та шкідників, що робить його вигідною та прибутковою рослиною для вирощування”, — каже Наталя.

“Окупанти розстріляли наш комбайн, бо він був у кольорах українського прапора”

Впродовж трьох днів з початку великої війни село Нове під Токмаком, де був весь бізнес Ольшанських, опинилося під окупацією. Родина втратила майже все майно. Згодом росіяни перетворили населений пункт на військову базу, заганяли танки в городи та позакопувались навколо. Зараз достеменно невідомо, в якому стані будівлі підприємства та сад, але деяку інформацію Наталя має:

“У перші дні вторгнення окупанти розстріляли наш американський комбайн, бо він був у жовто-блакитних кольорах. Частину техніки розтрощили, повитягали акумулятори та інші запчастини, а решту — вкрали та відігнали кудись. Зокрема забрали й генератори та насоси. Наразі село пусте, там немає нікого. Виїхали не лише місцеві жителі, а й російські окупанти — хлопці з ЗСУ добре попрацювали, розбомбили безпосередньо їхню базу. Вона, до речі, була в нашому готелі для сезонних працівників. Постраждав частково й сад, там були вибухи, посікло дерева, але більша половина жива і чекає на нас. Коли буде перемога й територію звільнять, то ми обов’язково повернемося”. 

На жаль, не обійшлося без жертв серед працівників Наталі. Росіяни розстріляли машину охорони території, а потім переїхали її танком. Один водій загинув, інший дивом врятувався.

“У нього було страшне поранення в голову, хтось його знайшов і доправив до Токмака в лікарню, а потім він вже виїхав до Запоріжжя. Він зараз тут, дуже понівечений, але живий”, — розповідає жінка.

“Син не дожив місяць до свого 25-річчя”

Найболючіша втрата чекала на родину попереду — 11 серпня 2022 року в танковому бою загинув син подружжя, воїн-доброволець Данило Ольшанський, який пішов боронити Україну майже одразу після повномасштабного вторгнення: 

“Це сталося у селі Степове Запорізької області. Він та його побратим Дмитро завжди були першими, прийняли бій і викликали вогонь на себе, щоб інші хлопці мали час відійти. До свого 25-річчя наш Даня не дожив лише місяць — його день народження був 13 вересня. Він свідомо віддав життя за нашу державу. Він знав, за що воює. Це людина, яка володіла іноземними мовами, грала за Україну в турнірах з великого тенісу. Це був щирий патріот, цвіт нації. Він горів боротьбою за волю України, знав, що може заплатити цю високу ціну, і був готовий це зробити”. 

Після загибелі сина родина довго оговтувалася. А згодом вирішила будувати нове сучасне переробне підприємство в місті Запоріжжя.

“Ми зробили це на честь Дані, в пам’ять про сина-героя, щоб він бачив, що ми підняли цей прапор і ми йдемо далі, боремося, підтримуємо волонтерський рух та працюємо. Наш сімейний бізнес не розвалився, і ми не опустили руки”, — каже Наталя.

“Попереду — нові виклики та перемоги”

Будівництво нового переробного підприємства в Запоріжжі родина розпочала два роки тому, а роботу запустили вже в червні 2023-го.

“Це морозильні та холодильні камери великих об’ємів, цехи переробки та склади зберігання. Тобто це багатоцільове підприємство, де ми самі виготовляємо та зберігаємо продукцію, а також надаємо ці послуги іншим бізнесменам. Наш головний виклик зараз — це брак робочої сили. Чоловіків мало дуже, та й сам фаховий ринок у місті невеликий. І, звичайно, в нас недостатньо обігових грошей. Ми втратили майна на 300 мільйонів гривень, держава дала нам грант на 250 тисяч. Порівнювати навіть не будемо, самі розумієте — суми не співставні”. 

Наталя каже, що держава замало робить для підтримки людей, які втратили бізнес через війну. Тому вона планує подаватися на міжнародні програми для підтримки підприємництва. В планах родини придбання нової техніки, а також найм на роботу нових працівників — до вже працюючих 15 людей хочуть взяти ще 20 спеціалістів. 

“Зараз ми не маємо доступу до нашої землі, тому не вирощуємо кизил. Наші залишки також уже завершуються. Однак, завдяки тому, що ми свого часу доклали багато зусиль у популяризацію цієї ягоди, її почали вирощувати інші, і тепер ми можемо купувати її у фермерів. Ви ще побачите, що наша українська диво-ягода кизил буде представлена на міжнародних ринках і позиціонуватиметься саме як українська ягода. Ми виведемо її на світовий рівень”, — говорить підприємиця. 

Також у родини є ще 700 м²  незайнятої промислової території, яку вони планують облаштувати в найближчому майбутньому. 

“Це другий поверх нашої будівлі. Ми створимо там комплекс шокової заморозки — сучасне переробне підприємство з обладнанням для виготовлення чищеної та дезінфікованої продукції під заморозку і стерилізацію. Наприклад, пастеризовані чаї та інші напої. Головним інгредієнтом, звичайно, буде наш улюблений кизил”.

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».

Читайте ще: Двічі втратила дім через окупацію Луганщини, але найстрашніше випробування чекало попереду. Історія Марини Бражнікової

Виробництво в умовах війни: “Шили близько 40 курток щодня, а тепер намагаємося вижити та зберегти бренд”. Історія Дмитра Косілкина

Росіяни забрали дім, але не мрію: учасник МастерШеф та двічі переселенець Дмитро Горбачов відновив сімейний бізнес у Дніпрі